home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement





3. Маймуна і Данеш


Моя прекрасна Сейб-Алніфа була гідна подиву і поваги. Коли в день нашого весілля, котре ми відсвяткували із справжньою помпезністю, залишилися одні за вечерею і вели ніжні і довірчі бесіди, я ніяк не міг умовити її сісти поруч зі мною. Вона влаштувалася навпроти, на іншому кінці столу, нагадавши, що ми повинні дотримуватися пристойності, поки не отримаємо згоди моєї першої дружини: тоді вона теж зможе промовити за столом молитви за Басава. Поки перша дружина не дасть благословіння, нам не можна пити з одного келиха, не можна тримати один одного за руки, і навіть в очі чоловіку друга дружина дивитись не може. А на їхньому ложі, посередині між ними лежатиме меч, котрий буде символом того, що не можна наближатись один до одного.

(— Можу собі уявити, покидьку, як довго ти поважав той меч! — сказав великий князь.)

Я і сам вважав, якщо раніше в гріховному моєму житті навіть меч у серці не здатний був утримати мене від спокуси чужою дружиною, то вже тепер холодна зброя і зовсім не завадить мені нарешті відчути таємничий сміх в закритих очах бегуми. Та в моєї Сейб-Алніфи розуму було більше, ніж у мене.

Вона ставилась до мене так ніжно та покірливо, наче рабиня. Власноруч готувала мені різні напої з казкових фруктів. В шиваїзмі пити вино заборонено; однак з цих екзотичних фруктів готувались такі п'янкі напої, що людина забувала про існування вина. А хто спробував тутешні нектари, на пиво навіть дивитися не зможе. Надрізана кора пальм, бруньки агави дарують солодкі, густі соки: після них настає екзальтація, анітрохи не схожа на сп'яніння від вина.

В цей час моя красуня розповідала мені казки про фей, які народжуються в пальмових садах. Від неї почув історію принца Камра Ессамана і принцеси Бедур: поки вони спали, фея Маймун і ельф Данеш забрали їх на своїх крилах у далекі країни, де звели їх разом; коли вони після всіх радощів та насолод знову заснули, їх повернули додому: принца в Індію, а принцесу в Персію. Це була прекрасна історія, яка приспала мене. Я певен, що саме нектар Сейб-Алніфи нагнав на мене сон. Тільки й пам'ятаю, що лишень я приляг на ложе, прекрасна Сейб-Алніфа поклала між нами меча і свою голову поруч з моєю.

Та як тільки я заплющив очі, земля щезла з-під ніг. Я чув шелест вітру над своєю головою, а пролітаючи крізь хмари, чув грім, як коли блискавка розсікає хмару навпіл.

Серед блиску тисячі зірок я упізнав ельфа Данеша, котрий ніс мене на своїй спині. Він був велетенським чоловіком, з величезними крилами кажана, розмах котрих закривав горизонт, а замість волосся та бороди його вкривали листя бамбука та пальми. Ми летіли так швидко, що вузький серп місяця виріс, округлився і зменшився до останньої чверті у мене над головою. Деякий час з нами змагався метеорит. Коли він нас наздогнав, Данеш вдарив його каблуком і той розлетівся мільйонами іскр. Поглянувши донизу, я побачив під нами Китай, котрий я упізнав з порцелянових веж та довгих каналів. Тибет вкривав давній лід Гімалаїв. Великі монгольські степи. Ось наблизився Арарат, який я упізнав по полум'яному кільці — вівтар вогнепоклонників персів. Поруч джерело вічного вогню Баку і я згадав, що ельф Данеш був одним з великих духів цих язичників.

На верхівці гори Арарат є палац, красу якого годі описати. На стінах його викарбувані імена щасливих людей, котрі вдячні за це Богу. Блищать ці імена яскравіше, ніж золото, і освітлюють кімнату більше, ніж сонце. Тут ельф Данеш посеред кімнати, обвитої шовком та дорогоцінним камінням, поклав мене собі на долоню і раптово залився громоподібним реготом.

— Ти запізнилася на стотисячну частку хвилини! — вигукнув Данеш.

— Ти випередив мене на триста зонів! — почувся інший голос, і в ту ж саму мить з'явилася Маймуна. Вона теж була велеткою. Її волосся чисті корали, а крила виблискували перламутром. Жінку, котра сиділа в неї на плечах, вона поклала поруч зі мною. Ельф і фея раптом перетворились на дим — один жовтий, інший синій. І ці дими залетіли у карафки, що стояли на столі посеред дорогих напоїв та їжі.

Жінка, що сиділа поруч зі мною, була моєю дружиною, котру я залишив у Німвегені, от тільки виглядала вона ще чарівнішою, ніж я пам'ятав. Вогонь в її очах, червоні вуста, щастя на обличчі, все було ще привабливішим, ніж будь-коли. Її голос звучав дзвінкіше, ласкавіше, солодше; вся вона була якась неземна. Ми припали у поцілунках один до одного і це було нашим першим питанням та відповіддю один одному. І поки марево щастя заливало мене, я бачив, що її обличчя також заливає щастя. Ми пустували: стали дітьми, реготали, потім стали бенкетувати і ділились кожним шматочком. Ми пили з одного келиха, сиділи на одному стільці і пробували всі напої, котрі були перед нами. Здавалося, що кожен наступний напій був все солодшим, як і поцілунок після нього. Людськими словами не описати все те задоволення, яке ми розділили. На столі залишились дві карафки: одина жовта, інша — синя. «Давай спробуємо ці також!» — сказала моя дружина. «Давай!» — відповів я, і ми відкрили їх. Та замість напоїв звідти піднявся жовтий і синій дим, який залив усю кімнату. З цього диму утворилися дві постаті: Маймуни та Данеша. Ми відчули, що нашому щастю настав кінець, і нам знову треба розлучитись. Після цього ми так само написали свої імена на стіні, як і ті, хто був тут щасливим до нас.

Тоді мені згадалось, що я маю повідомити дружині дещо важливе.

— Ти знаєш, я став королем. А ще я одружився з іншою жінкою. Чи дозволиш ти мені її так само цілувати та обнімати, як тебе?

Дружина відповіла: «Дозволяю».

На доказ того, що ми провели цей час разом, розмовляли один з одним, та її дозволу вона міцно стиснула мою руку і її обручка тріснула, притиснувшись до моєї.

Я ж на згадку про цю щасливу ніч, проведену в палаці на горі Арарат, подарував їй золотий браслет з лінгамою, який носив на зап'ясті, як релігійний символ Шиви. Крім того, відірвав і віддав шматок пологу з темно-червоного шовку з вишитими золотими драконами.

Після цього нас взяли на плечі і знову вітер свистів над головою, пролітали хмари, виблискували зірки, над Гімалаями засяяли рожеві промені світанку. Ельфам треба було поспішати і я почув шепіт моря під нами. Тут Данеш вирвався вперед із швидкістю світла, пролетів вогняною стрілою над лісами, випустив мене з рук — і я впав на землю.

На щастя, я упав всього лише з ліжка на підлогу.

(— Ну, і навіщо ти нам розказував, що саме тобі снилося? — прогримів злісно солтис.)

Але, вельмишановне панство, якщо суддівська палата Німвегену занесла до протоколу мій сон і на його основі винесла рішення, то прошу вас зробити те саме. Скажу вам, що в подальшому у цих сновидінь будуть потужні наслідки.

Цей сон з ельфами видався мені таким реальним, що зранку я розповів про нього Сейб-Алфіні. А доказом того, що дійсно бачився з першою дружиною, була обручка, що тріснула від нашого сильного рукостискання.

— Це дивовижно, — сказала Сейб-Алфіна, — треба про це повідомити твою першу дружину. Напиши цю історію, і ми її надішлемо їй. Я відправлю з твоїм посланням одного з своїх командирів.

Я послухався і записав історію про фантастичну подорож на довгій смузі китайського пальмового паперу, який перевершує шкіру гнучкістю і міцністю. Цариця зібрала семеро вчених бонз і вони письмово засвідчили правдивість написаного; Маймуна і Данеш — це давні знамениті фірми, які реалізують сполучення між Індією та іншими частинами світу засобами ельфічної поштової служби; крім того, загальновідомі хроніки підтверджують наявність палацу на вершині гори Арарат, де зустрічаються роз'єднані долею коханці, з чого випливає, що я і перша моя дружина дійсно провели там щасливу, багату на зізнання, ніч.

— Цього листа, лінгаму та полотно з вишитими золотими драконами ми відправимо твоїй першій дружині. Мій посланець негайно вирушить на корабель, — сказала Сейб-Алніфа.

Я вже подумав, що з цим проблема меча між нами буде вирішена. Та я помилявся, бо за вечерею Сейб-Алніфа знову не промовила молитву Басаву.

— Чого ти чекаєш? Хіба ж я не попросив благословіння першої дружини? Хіба ж я не зустрівся з нею? Хіба ж я не віддав їй свою лінгаму?

Сейб-Алніфа всміхнулась і відповіла:

— Ти і справді все це зробив. Але вона не дала тобі поки нічого. Поки лист з її благословінням та згодою не буде в моїх руках, я не зможу промовити молитву Басаву.

— Тож я повинен насолоджуватись ароматом квітів через огорожу, доки посланець двічі не перепливе море?

— Тільки раз. Він взяв із собою декількох зелених голубів, котрих називають «голуб нареченого». Як тільки твоя дружина напише дозвільного листа, посланець прив'яже його до крила голуба і той за два дні прилетить сюди. Тож дорога буде довгою тільки в один бік.

Але для мене і це було довго. Я вже почав було думати, що мене не хвилює, що скажуть Шива, Брахма, Вішну чи яке інше багаторуке та багатоноге божество.

(— А Єгова? Ти, негіднику! — розізлившись, мовив солтис.

— Він не забороняє багатоженство! У патріарха Якова були дві, у святого Давида чотири, а в Соломона тисяча чотириста! Та шкода витрачати дорогоцінний час для того, аби зараз вступати в догматичну дискусію. Бо і так з того нічого не вийшло. Провів я сто десять днів та ночей поряд з прекрасною Сейб-Алніфою: ми їли за одним столом, спали під одним покривалом, але я ніколи не торкався її руки, не цілував її вуст.

— О, мені цікаво, як же це могло статися? — сказав великий князь.

— Ваша милість бажають, аби я розповів усі історії за сто десять днів та ночей?

— Про таке навіть і не думай! — втрутився солтис. — Можеш коротенько переповісти.)

Я вирішив, що більше не питиму того снодійного, яке відправило мене на спину Данеша, і заявив про це Сейб-Алніфі.

— Добре, тоді зготую тобі напій, який не дасть тобі заснути протягом ночі.

Я погодився.

У Східній Індії приготування різних фільтратів є на досконалому рівні. Є таке зілля, котре навіть найспокійнішу, тиху людину перетворює на грізного воїна. Воно називається «банг». Миролюбних слонів поять звареним на цукрі сиропом під назвою «кханверд», від якого вони ведуть нещадні двобої, чим веселять гостей шаха. Від напою «кхерат» будь-хто перетвориться на поета, навіть найзанудніший парубок буде розповідати неймовірні оповіді у віршах. Від квітів «мохви», які так і опадають з дерев, люди стають добрими та поступливими, чим користуються збирачі данини. Дацути заливають у джерела отруту, від якої подорожні впадають у сплячку. Моя Сейб-Алніфа дала мені «понзопар». Це не зілля і його не п'ють, а жують. Від нього навіть у захмелілої людини проясниться і наповниться мудрістю голова.

Після цього вона почала говорити зі мною виключно про важливі та мудрі речі.

— Бачиш, те що я вийшла за тебе заміж, ще не робить тебе тим, ким є я: правителем. Народ називає тебе «рана», а не «раджа». А це велика біда — бо є ще один «раіс», син мого померлого чоловіка. І поки ти не станеш раджею, в нього буде право на престол.

— Це свята правда. Але ж що ми можемо зробити?

Моя прекрасна Сейб-Алніфа розповіла про свій план, відповідно до якого наша провінція повинна встановити феодальний режим. Це тривало до самого ранку, а я був таким бадьорим та сконцентрованим, що вперше помітив посередині лівої щоки моєї прекрасної Сейб-Алніфи бородавку, якої раніше не помічав, як і те, що вона страшенно балакуча. Я ледве дочекався світанку. Немає зілля, яке б бадьорило більше, ніж добрі поради, які без зупину дає жінка.

У індусів побутує звичай. Справжній індус, чи як їх там називають — «сінг», не приступить до діла, поки не порадиться з власною дружиною. Навіть такури — що у нас барони — не відповідають на питання доти, доки не дізнаються, що б відповіла їхня дружина. «Яка, на вашу думку, буде погода пополудні, сінг Голем?» — «Запитаю у своєї жінки.» А після обіду дає відповідь: «Буде чудова та ясна погода, сінг Утар!» хоча вже тоді з неба можуть падати циганські діти.

Наступного дня ми почали об'їзд нашої провінції, і це мало допомогти мені стати раджею. Наш почет їхав верхи на конях, слонах та верблюдах. Ми з бегумою — на слонах. Ще й на різних, як того вимагав індійський етикет. Вона рухалась попереду з однією половиною почту, а я позаду з іншою. На спині у мого слона красувалася надійна бронзова гармата, щоб на час нашої розважальної поїздки забезпечити «дружній прийом» сотні розбійницьким племенам, крізь території яких довелось подорожувати. За весь час я міг бачитись з дружиною, лише сидячи на різних слонах.

Ми брали участь у різних індійських святкуваннях, починаючи з поклоніння зміям та обожнюванням кокосів. На прощанні з Мохаррамом ми самі по коліно зайшли у води ріки Ганг; на святі Голіса дозволили божевільним гусейнам та факірам обсипати себе червоною пудрою; на фестивалі Ганешу, роздавали «нуззар» та отримували «кілліат» — обидва означають подарунки. Перший правителі роздають підданим, а другий раби дарують правителям. Без такого обміну влада правителя не визнається.

Одне за одним ми відвідували святі місця: переповнені ідолами чаітії, пагоди, Гамбії та баолі, котрі були частково храмами, а частково гробницями. Відвідали лікарню для тварин у джайнітів, де доглядають хворих собак, котів, волів, ворон, сорок, індичок. Також міста «науссні», де живуть виключно жінки — баядери; чоловіки сюди приходять тільки в гості. Баядери мають право приходити до палацу імператора і танцювати та співати під час засідань.

(— Оце так чудовісінька традиція! — не втримався великий князь. — Вони ж напевне дуже гарні, ге?

— Маєте правду, ваша милість. Їхні одежі — чистий шовк та кашемір, вишиті золотом та перлами, вони ходять босі, але їхні пальці вкриті коштовними перстенями. Їх сукні відкриті, як і у наших дам. Одна тільки різниця: наші жінки залишають оголеними плечі і груди, що здається цілком природним, а баядери, закриваючи плечі і груди, оголюються в області живота, що виглядає теж природним.

— Досить вже було цього неподобства! — огризнувся солтис. — Тепер він нам розповідатиме про язичницьку моду!)

Ми також приготували виставу для людей: поєдинки слонів та поєдинки слонів з людьми. Перший називався «мусті», а другий — «сатмарі». А ще — криваву розправу левів та кабанів, сутичку носорогів. У свою чергу, набоби організовували для нас святкування з ліхтарями та шахову гру з живими фігурами.

Ми відвідали найдальші закутки нашої провінції: де живуть туги, котрим релігія диктує душити подорожніх; терени бхілів, котрі визнають тільки знівечених богів; території мавп, де живе чотирирукий народ, їхнього короля звуть Ленгур, а жителів мавпоподібними, що вміють говорити і ходять нагими.

Кожен день нашої подорожі дивував все більшими новинками. Залишивши «місто семи мудреців», ми прибули в «місто мертвих королів», де височіють святилища і під кожним з них — гробниця правителя, і жодної живої душі. Потім було паломництво до дерева Будди (хоча ми сповідували релігію Шиви, велика частина наших підданих були буддистами). Звідти ми пішли до «джерела мудрості», храми котрого охороняють баядери, котрі стали вдовами, будучи нареченими, тому своє ремесло можуть практикувати виключно в храмі, в якості служіння богам.

(— Нічогенькі храми, скажу я вам! — буркнув солтис.

— Але ж їхні літургії не можуть бути нудними, — підкреслив великий князь.)

Весь цей час, я бачив свою дружину або на троні, або верхи на слоні чи в паланкіні, поки я сидів на іншому троні, їхав верхи на іншому слоні, чи в іншому паланкіні. В нас ледве була можливість перемовитись.

На сто десятий день ми нарешті повернулися додому. Ранком того дня, Сейб-Алніфа відправила мені листа, з якого я дізнався, що свята обітниця, яку в Європі називають «шлюб святого Йосифа», закінчується сьогоднішнім днем. За час нашої подорожі повернувся поштовий голуб з довгоочікуваною згодою. Біля головних воріт міста нас зустріли горожани, рао, сінги, бонзи, мудреці, святі, які прийняли нас з усією помпезністю, а мене, як раджу. Після цього відбувся великий царський бенкет, наприкінці котрого, відбувається «уттерпан»: кожен з гостей отримує в подарунок шовкового носовичка, якого сам король поливає трояндовою водою. А сам він отримує уттерпан від королеви, і просить її окропити його носовичок у «сенані». Сенана — це те місце, куди можуть заходити тільки чоловік та дружина — святе святих подружжя.

Зізнаюся, вельмишановне панство, що в очікуванні безмежного щастя я забув і віддячити Шиві за всі його дари, і подякувати Єгові, котрий міг все відібрати.

Та іншого гріха до цього часу за мною не було. Уявіть муки факіра, який встановив на тім'ї горщик з апельсиновим зернятком. Він не має права зняти його, поки зерно не проросте, не дасть цвіту і не принесе плоди. Доти він змушений навіть спати стоячи, прив'язаний до дерева. Ті муки були дрібницею у порівнянні з тим, як страждав я, не маючи змоги освідчитись неймовірно вродливій дружині, поруч з якою я подорожував сто десять днів.

І от настав останній день нашої подорожі! Перед нами розкинулось місто з позолоченими дахами. Посередині базару я вже бачив обриси баолі, під дахом якого спочиває тринога корова, висічена з граніту. Всі віруючі вірять, що опівночі вона оживає і йде пастися. Я вже бачив, як нам назустріч, через чудові різьблені ворота, виходили люди, вершники в золотих обладунках верхи на конях та верблюдах, в оточенні баядер та факірів. Все в цій урочисті процесії змішалось: породисті коні, чиї попони виблискують перлами, напівголі жебраки, брахмани, танцівниці, дорогоцінні камені і золото, розкіш, квіти, лахміття, бруд, відкриті виразки та рани.

Як завжди, Сейб-Алніфа рухалась на чолі процесії верхи на слоні, а я в кінці, на відстані доброго гарматного пострілу. Коли міська кіннота наблизилася до слона бегуми, до мене долинули гучні крики, змісту яких я не міг зрозуміти. Розрізнив тільки, що Сейб-Алніфа піднялася, виразно жестикулюючи, почала щось говорити.

В цей час до мене підійшов факір. Найогидніший представник, якого я коли-небудь бачив. Він наче дав обітницю десять років не стригти ані волосся, ані нігті.

— Що тобі треба? — спитав я його.

— Щоб ти взяв мене до себе, — відповів факір, — я хочу сісти коло тебе в соварі.

Бажання факіра, індійського святого, потрібно виконувати, що би він не просив; тим паче на очах у такого натовпу. Я нахилився, схопив його за волосся, щоб полегшити підйом, і посадив поруч.

— Ти добре вчинив, що виконав моє бажання, бо зараз я врятую твоє життя, — сказав факір. — Вам варто дізнатись, що поки вас не було, в місті виникло повстання. Заколотники скинули бегуму з престолу і визнали раджею сина шаха Сумро — Делі Сінг Райса. Він захопив місто, підкупив армію, та стратив усіх соратників і прихильників бегуми; з тобою буде те ж саме, якщо потрапиш у його руки.

Я не хотів вірити словам божевільного. Але довелось повірити власним очам. Наступної миті я побачив, як грубі чоловічі руки стягнули мою Сейб-Алніфу зі слона, вдягли кайдани на її руки та ноги і тягнуть у бік міських воріт. Її оточили натовпом науссні, які глумилися над нею. Якийсь чоловік піднявся на її слона, і всівся в соварі. Його головний убір прикрашали перли, діаманти і пір'я чаплі. В мерзенному поганцеві я упізнав принца, сина шаха Сумро. Та принцом він був тільки за походженням, а насправді ж таким же німецьким буршем, яким був я сам. А зараз він скинув мене з престолу, а мою прекрасну жінку закував у кайдани. Бегуму, героїню, рятівницю імператора. І все тільки тому, що він прийняв буддизм, а вона сповідувала релігію поклоніння Шиві. І цього виявилось достатньо, аби цей покидьок схилив народ на свій бік.

(— І справді, в Європі такого ніколи не траплялось! — підмітив великий князь.)

Моєму відчаю не було меж. За одну мить мене позбавили провінції та дружини, влади та кохання. Бачити, як ця боягузлива падлюка краде мої скарби, серед яких Сейб-Алніфа була діамантовою зіркою — було більшим, ніж може витримати християнська душа та серце. Я підскочив до гармати і направив її у бік іншого слона.

Новий раджа, енергійно жестикулюючи, до чогось закликав навколишній бруднючий натовп і віддавав накази. Я взяв його величність на мушку. Гармата вистрілила. Наступної миті не було ані корони, ані голови, тільки руки продовжували дригатись, віддаючи накази.

Я повернув слона і кинувся навтіки. Довго переслідувала мене кіннота, але ми з слоном запхались в самі нетрі джунглів, де слону було набагато легше протоптувати шлях, ніж бідолашним солдатам. Нарешті ніч сховала нас. Моє життя було врятоване, але тільки життя. Більше нічого в мене вже не було, і став я ніким.

(— Нічого собі, — перебив його солтис, — чоловіком двох дружин і царевбивцею!

— Minorem nego; majorem non concedo![62] — вступився великий князь. — Друге одруження відбулося за зразком шлюбу святого Йосифа, тож бігамію належить виключити. А що стосується царевбивства — і знову qui bene distingvit, bene docet. Царевбивство — це коли підданий вбиває коронованого. Але коли один король вбиває іншого, це не regicidium[63], а ordalia[64]. А закон, usus та pactum conventum[65] це ратифікує та санкціонує. Submergantur![66]

— Я так і знав! — вибухнув солтис. — Якщо покидьок продовжить говорити, то відмиється від бігамії, ідолопоклонства та царевбивства і стане чистим, немов Діва Сусанна!)

Який сенс мені з усієї тієї слави? Я прибув туди для того, аби здобути звання капітана. Я не хотів бути королем. Краще бути капітаном, ніж екс-королем. Прихильники раджі назначили велику нагороду за мою голову. Я втік до банджарів. У них немає постійного місця проживання. В цілому, вони кочують від Гангу до Інду, від моря до гори Давалагірі. Справжня копія наших циган. Я хотів набрати серед них солдатів, з котрими повернути собі королівство і звільнити свою королеву.

Господь не дав мені свого благословіння. Коли ми з вояками готувались до походу, вождь банджарів вирішив домовитись з англійцями, котрі так само назначили винагороду за мою голову, і продав мене за готівку. Я потрапив у саме серце Ост-Індійської компанії. Там навчать молитися так, як ніде більше.


2.  Поклоніння ідолам | Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка | 1. Пірат