home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



1. Secundogenitura[71]


(— Попередні звинувачення залишились позаду разом з покаранням, але попереду у нас Uxoricidium.)

Та хіба ж я звільнився від покарання, милостиві панове? Воно мене наздогнало. Всіх, хто скуштував протиприродну їжу, вразило безумство, як коли пса кусає пес. Одного шматка було достатньо, аби людина за життя відчула пекельні муки. Я скуштував тільки ногу, можливо саме це і врятувало мені життя. Однак мене страшенно пекло, від мозку до останньої клітини, наче все моє тіло було шлунком, який стягували нестерпні спазми. Мої товариші страждали ще від більших мук. З ними коїлося щось дике: очі вилазали з орбіт, на губах клубочилась піна, вони кусалися, тупотіли ногами, верещали, кричали, сміялися, вили на місяць, немов собаки. Більшість не витримували такого катування, кидалась у море, де їх пожирали акули та риба-молот, яку ще називають морським янголом.

Після судом і лихоманки мої руки і ноги ніби скам'яніли: я тільки бачив, чув, але не відчував та не рухався. Пекуче сонце палило шкіру та намагалось випалити очі, а я не міг заплющити повіки. Здавалося, легше схопити горизонт і підняти в зеніт, ніж опустити повіки на непомірно роздуті очі. Посеред нескінченної агонії помах крила, наче легенький вітерець, торкнувся мого обличчя. На моє плече всівся мій білий голуб. Той самий голуб, котрий вірно супроводжував мене після визволення з в'язниці. І от він знову прилетів врятувати мені життя. Мені здалося, наче його розкинуті крила затулили моє обличчя від пекучого сонця. Я відчув прохолоду і заснув.

Куди і як довго носило наш бот без вітрил, весел та керма? Хто керував ним? Чи не білий голуб? На це я не зможу дати відповіді. Товариші, котрі були зі мною на боті, всі загинули. Більшість викинулась за борт, інші померли від пекельних тортур. Одного мене зберегли сили небесні для подальших випробувань.

Антверпенський корабель з індійськими моряками натрапив на мій бот, що гойдався туди-сюди на примхливих хвилях. Добродушний капітан, запідозривши ознаки життя в моєму тілі, звелів витягти мене на палубу і якось втримав відлітаючу душу. Я пробачу всім своїм ворогам, однак цьому добродію не вибачу ніколи. Якби він викинув мене у море, мене проковтнув би кит і я перетворився б на амбру. Адже відомий факт, милостиві панове, що у шлунку кита утворюється амбра; тож тепер мною б обкурювали церкви. А так я залишився на світі для вчинення подальших злочинів.

Завдяки догляду індійського мореплавця моє тіло знову набралось сили і витерпіло всі муки. Коли ми прибули в Голландію, на мені не залишилось і сліду випробувань, через які довелось пройти.

Я нетерпляче прагнув дістатись Німвегена, побачити дружину та свого малюка.

Минуло два з половиною роки з моменту мого від'їзду.

За цей час малюк вже мав би бігати. Можливо, мати навчила його вимовляти моє ім'я?

Яким же щасливим я буду вдома. Не королем, але батьком. Не чоловіком бегуми, а своєї дружини. Благо, доля позбавила мене від індуської провінції. В мене є тюльпановий сад: він мені набагато дорожчий.

Я їхав вдень та вночі, аби якомога скоріше дістатись дому; відправив дружині поштових зі звісткою про своє повернення.

Добра душа зустріла мене прекрасним бенкетом. Як тільки я зліз з коня, вона кинулась мені на шию: важила на двадцять п'ять фунтів більше, ніж коли я її залишив.

Після палких та щасливих обіймів мої перші слова були:

— Де мій малюк?

— Ось вони! — мовила добра душа з сяючим обличчям показуючи у бік двох няньок, одна з котрих вела за руку хлопчика, що починав ходити, інша ж несла на руках немовля.

— А це що таке? — питаю я, з острахом дивлячись на немовля.

— Твоє друге дитя, дурнику! — відповіла вона з милою усмішкою.

— Моє друге дитя? Але ж я вже два з половиною роки не був вдома.

— Та хіба ти забув, — прошепотіла вона ховаючи зашаріле обличчя, — як Маймуна та Данеш возз'єднали нас у палаці на горі Арарат?

— Маймуна та Данеш! Тьфу ти, з підступними ельфами!

І як я смію сумніватися в її вірності!

Адже ось докази в її руках: лист, написаний моєю рукою, в котрому я детально розповідаю як ельфи звели нас в палаці на горі Арарат. Задля ще більшої певності тут і моя лінгама, яку я подарував їй тоді. А ось і шмат тканини з вишитими драконами — свідками нашої палкої зустрічі. Тоді я був королем: отже, цей хлопчик — принц.

— Але ж, пані! В таких справах я не терпітиму жартів! — почав я кричати. — Що було сном, не може мати таких суттєвих наслідків. Я допускаю, що вам наснився я тієї ж самої миті, коли ви наснилися мені. Але це ревуче створіння — це не сон, а реальність; ще й яка неприємна реальність! Я йду до мера! І піду до архієпископа! Дійду до скликання Святого Престолу! Але я не дозволю виставити себе на посміх!

— Як забажаєте! Йдіть ви до мера, до архієпископа, зробіть ще більший скандал: виставіть себе не посміх ще більше, ніж це вже зробили.

Я зробив те, чим погрожував: пішов до мера. Витягнув його з ліжка, бо він уже спав. Сказав йому, що підходять французи, і він миттю прокинувся. Тоді я розповів йому усю історію. Він слухав позіхаючи. А тоді сказав, що над цим треба поміркувати, тож нехай прийду завтра, а зараз я маю повернутись до дружини.

Більше робити було нічого. В мене не було і копійчини в кишені, а за ночівлю в готелі потрібно платити наперед. Тож, присоромлений і похмурий, я мусив повернутись до дружини.

А вона кепкувала. Казала, щоб я не чинив галасу, бо ж це нічого не дасть. Взагалі нічого корчити з себе ображеного, бо, крім глузувань, додасться іще біда. Тоді я замовк, хотілось одного — вечері та відпочинку. А про себе подумав: «Нічого, завтра я затягну на тобі зашморг».

Наступного дня я знову пішов до мера: цього разу він не спав.

Прийнявши мене, він першим ділом запитав: чи поводитись зі мною, як з німвегенським унтер-офіцером, чи як з індійським королем?

— Як з індійським королем!

— Що ж, вельмишановний магараджо, набобе чи шаху! Прошу вас, вдягніть! — він подав мені мого капелюха, а свого зняв. — Прошу, розкажіть нам, скількох дружин, по закону, може мати індійський король? Та скількох слонів, верблюдів, носорогів, фей чоловічої і жіночої статі, та інших почвар він може тримати у своєму господарстві?

Я зрозумів хід його думок, тож вирішив усе переграти.

— Прошу вас, звертайтесь до мене, як до німвегенського унтер-офіцера, за всіма європейськими звичаями.

— Що ж, чуєш, ти, ану негайно зніми капелюха! (З цими словами він натягнув свого.) Позаяк ти, попри всі християнські закони, взяв ще одну дружину, маючи при цьому іншу, я відкриваю на тебе кримінальну справу, звинувачую тебе у двоєженстві, накажу тебе відшмагати, прив'язати до ганебного стовпа та зішлю на галеру.

Це мені зовсім не подобалось.

— Краще говоріть зі мною, як з індійським королем.

Тоді ми обоє нап'яли наші капелюхи та почали дискутувати.

— Отже, коли ти був королем, то віддавав усім накази, в тому числі і ельфам. Якщо ти був таким всемогутнім, тоді ти міг літати у повітрі, а отже, немає нічого неймовірного в тому, що ти зустрівся з першою дружиною. Тож я не розумію, в чому твоя проблема? Ти щось втратив?

— Нічого я не загубив! Навпаки, знайшов. На одного сина більше, ніж очікував.

— Він живий?

— Як би йому не жити? Інакше б я тут не стояв.

— Якщо він живий, отже існує. Його існування є фактом. А про факти сперечатись немає сенсу. Факти сильніші від суперечки.

Тоді я розізлився. Я говорив, він говорив і жоден з нас не слухав іншого. Наостанок ми збили капелюхи один з одного. Я заявив, що вирішення цієї справи не в його компетенції, а в компетенції Святого Престолу: там цей скандал не пройде безкарно. Та не так сталось, як гадалось.

Весь Німвеген наче велика родина: всі тут браття, куми, приятелі, хрещені, ще й на додачу страшенно моральні люди. Тут просто неможливо довести, що хтось вчинив щось аморальне. А якщо таке і трапилось, то всі тут намагаються це приховати. По закутках усі про це говорять та сміються, однак перед законом всі стають глухими, сліпими і німими.

Всі слуги, родичі та сусіди в один голос стверджували, що за моєї відсутності моя дружина була уособленням подружньої вірності. З дому вона виходила тільки в церкву, а до неї не приходив ніхто, окрім духівника. Вона навіть не пошила собі нового очіпка. Тож для моїх звинувачень не було жодних підстав.

Зате на якому фундаменті був її захист!

Написаний мною власноруч лист на китайському пергаменті. Неймовірна історія нашої зустрічі, завірена підписами семи бонз. Відомо, що бонзи такі ж поважні та шановані, як у нас члени капітулу. Вони ж-то мусять знати, чи існують в їхній країні ельфи Маймуна та Данеш? Те, що їх немає в Європі — це все через клімат. Адже слонів у нас також нема, однак вони існують. Хто посміє заперечувати існування слонів тільки тому, що їх не бачив? А священне писання: пророк Ілля, наприклад, вознісся на вогненній колісниці. Іона подорожував у череві кита. Якщо такі чудеса траплялися зі святими, то звести чоловіка з дружиною ельфам Маймуні та Данешу — всього лиш дитячі забавки.

А ще, в руках моєї жінки є докази тієї зустрічі: лінгама, котру в Європі не виготовляють, та шовкова тканина з драконами — таємницю виготовлення якої тут не можуть відкрити. Це беззаперечні докази.

Члени капітулу після довгих обговорень прийняли рішення та виголосили: хоча розуму людському не зрозуміло, яким чином фея на ім'я Маймуна, із Східної Індії, в години нічного сну, змогла полетіти на гору Арарат, посадивши на спину добропорядну містянку, а на світанку повернутися не поміченою ані прислугою, ані нічними сторожами, однак це більш вірогідно, ніж те, що респектабельна містянка, колишня вдова капітана, тепер дружина унтер-офіцера і індійського короля, порушила шлюбну обітницю. В Німвегені! Це ж просто нечувано! Ніколи подібного не траплялось (ніхто не жалівся), тож звинувачена в перелюбстві жінка визнається чистою і невинною, а батьком дитини ніхто інший, як «nuptiae denominant!»[72]

З цими словами мені на шию повісили дружину з дитиною — і роби, що хочеш.

(Великий князь так реготав, що підборіддям поламав накрохмалений комір: «До чого ж кумедна історія! Не проміняв би її навіть на осідланого коня! Вирок суддів: запиши, що тобі наснилося, і воно стане реальністю!»

— Та чи так воно було насправді, як ти розповів? — запитав солтис.

— Честю клянуся… та що я таке кажу? Клянуся мотузкою на своїй шиї, що саме так все і було. Можете поцікавитись у влади міста Німвеген. Бо випадок цей занесений до міської хроніки через свою унікальність. І саме це виправдає вчинок, який потім я зробив і про який розповім.

— Але вже завтра!)



1. Пірат | Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка | 2.  У сипучих пісках