home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement





2. Шабаш відьом


Приєднавшись до «диявольських лицарів», разом з маскою я отримав нове ім'я.

Вони не дуже перебирали святці, ба більше, кожен носив ім'я диявола. Серед них були: Веліал, Семіазаз, Люцифер, Мефістофель, Вельзевул, Левіафан, Азазель, Саміель, Дромо і т. д. Самого «творця» звали Астарот. Мені дали ім'я Бельфегор. В той же час я обрав собі брата по крові на ім'я Бегерік.

Кревне братство здійснювалось так: двоє надрізали собі ножем руку і смоктали один у одного кров з рани. Це так зване братство першого ступеня. При вступі до другого ступеня, один брат випалював ім'я іншого на своїй руці. Однак обряд цей здійснювався лише на шабаші відьом, пишно і помпезно.

Кревне братство давало особливі привілеї. Один належав другому тілом і душею. Що моє — твоє. Що один потребує — інший віддає і дістає хоч з-під землі. Куди один кличе, туди інший іде. Коли один виявляє бажання помінятися тілами, інший віддає своє тіло. А потім — навпаки.

(— Це неможливо, — сказав великий князь.

— Ще й як можливо, — мовив солтис. — Іоан Магнус довів, що подібні випадки траплялися.

— Що ж, хотів би я на це поглянути, — сказав великий князь. — Хотів би я поглянути, щоб ми з вами стали кревними братами. Адже ваша милість вміститься в моєму тілі і тричі. Однак, як до біса я вміщуся у вашому тілі?

Обвинувачений пояснив: обмінюються не оболонками, а всім тілом цілком, як є.)

Внаслідок такого обміну відбуваються найнесподіваніші непорозуміння. Наприклад, якщо я наречений, то мій кревний брат може сказати: «Нумо мінятись — я піду додому з нареченою!» А коли мене вестимуть на шибеницю, я зможу сказати: «Нумо мінятись!»

Такі радикальні випробування ми практикували постійно. Якось «творець» сказав:

— Бельфегоре! Тобі треба одружитись. Ти не можеш бути вірним нашим товаришем, поки не одружишся на одній з наших жінок.

— Та де ж мені тут жінку знайти?

— Я вже підготував для тебе одну — сестру мою. Ім'я її Ліліт. З нею ти і одружишся.

Я знав тільки, що прекрасна Ліліт була демоницею, котра звабила пращура нашого, Адама. Якщо це та сама, то вона має бути просто древня. Проте «творець» сказав, що це його сестра, а в нього навіть сивини не було.

— Вона також носить маску? — питаю.

— Звичайно.

— Я згоден, — і потиснув йому руку.

У чорному лісі є підземна печера: там ми святкували наше весілля. Зібралися всі «диявольські лицарі» Коли підпалили факели, я помітив, що ми всередині великого храму. Тільки все там було догори дригом. Святі стояли на постаментах ногами догори, розп'яття на вівтарі написом І. N. R. І. донизу. Орган перевернутий, маленькі янголята демонструють не голову, а іншу частину тіла. Дзвони висіли язичками догори, а хор співав псалом «ежоБ енем йулимоП». У священика, котрий вів церемонію одруження, одна нога була довша за іншу. Міністрант примудрився зняти з нього митру разом з головою. Тоді я помітив, що він одягнув фальшиву голову. В кадилі горіло гниле м'ясо, тому стояв страшенний сморід. Наречена, котру я бачив уперше вжитті, підійшла до мене в сукні, що виблискувала розкішшю, — я не бачив подібної навіть у бегуми. Однак статура її губилася в численних складках, а обличчя приховував розшитий золотом серпанок. Священик велів нам промовити клятву вірності задом наперед, розпочинаючи з слова «Амінь». Нам пов'язали руки, як мені здалося, хвостом кенгуру. Коли настав час розписатися у книзі, я звернув увагу на руку нареченої: навіть в шкіряних рукавицях я розгледів довгі та криві пазурі. Нічогенька фора у подружніх сварках. Її голос здавався мені молодим, вона не шепелявила і не плутала приголосних; тож я зробив висновок, що зуби в неї були.

Ми вийшли з храму під гучну музику, і я урочисто підвів наречену до екіпажа, вірніше, до великого селянського воза, на котрому вмістилося тринадцять осіб. Віз був запряжений шістьма жуками-оленями.

— Та як, до біса, ці жуки зможуть потягнути цього воза, якого навіть шестеро коней не зрушать? — обурено кричав я.

— Звичайно ж, ні, — прошепотіла Ліліт, — тому що колеса не змащені. Ось, візьми цю мазь, змасти їх, тоді стане легше.

Я мовчки опустився та змастив усі колеса. І одразу гості кинулись на воза, займаючи кожне вільне місце. Нам з нареченою залишилось примоститися тільки на козлах. Ліліт сказала, що сама правитиме кіньми, тобто шістьма жуками-оленями. Жуки змахнули крилами, і вся теліга так і піднялася в повітря. Я вирішив скористатись можливістю поглянути на обличчя своєї нареченої і підняв фату, доки вона трималась обома руками за віжки.

Я так і застиг від жаху. Це була та сама відьма, котра погрожувала мені помститись в кемпенському торф'янику. Яка жахлива пика! Вочевидь це та сама Ліліт, яка спокушала нашого батька Адама, бо обличчя було вкрите зморшками за всі століття. А ніжний пушок, який робить жіночі вуста такими бажаними, перетворився на вуса, яким, аби вирости, знадобилося не менше шести тисяч років.

— Я вискочу з воза! — закричав я з переляку.

— Та куди ти вискочиш! Скоріше обнімеш мене! — сказала вона регочучи, і тут я помітив, що ми летимо на висоті десь п'ятсот футів. Аби дотримати слова, вона повернула воза так, що ми зачепили хрест на вежі Кельнського собору. Решітка з воза зачепилась і повисла на хресті, де й висить по сьогоднішній день, бо ніхто не може її зняти. Несподіваний поштовх кинув мене до Ліліт, і я мимоволі схопив її за талію, від чого вся компанія нестримно зареготала. Про себе я подумав, що коли діло дійде до шлюбного обов'язку, то я покличу Бегеріка і поміняюся з ним тілом.

Між тим, ми прибули до Кранендонка, де відьми справляють шабаш. Нас зустріло вишукане товариство: вони прилетіли на стільцях, лавицях, віниках тощо. Кожна дама привела з собою обранця.

(— З усієї цієї маячні я не вірю жодному сказаному слову! — обурено мовив великий князь.

— Хоча це правда! — доказував солтис. — Іоан де Кембах саме так описував приліт відьом на шабаш. Знаменитий учений Майолус згадує про літаючий віз, колеса якого слуга помилково змастив чаклунським зіллям. Аналогічний випадок приводить Торквемада в своєму «Гексамероні».

Обвинувачений продовжив.)

Відьми з коханцями прилітали до Кранендонка з неба, а от демони з коханками з'являлись з-під землі.

От мені і пощастило побачити усіх демонів, чиї імена носили «диявольські лицарі».

Семіазаз — душа компанії. Він композитор, і коли починає грати, то від його музики всі навколо танцюють. Його ніс — кларнет, на якому він грає вухами; руки його грають на арфі, що зроблена з коров'ячого скелету; хвіст б'є по двобокому барабану.

Бегерік — демон, на честь якого назвали мого кревного брата — величезне чудовисько зі слонячим хоботом, яким він підписує документи. Тому, зверніть увагу, панове, ви ніколи не побачите поруч з підписом демона «mp» (manu ргоріа), а завжди «np» (nasu ргоріа)[81]. Крім того Бегерік дуже галантний кавалер: він носить хвіст на плечі і користується ним, як віялом, коли йому гаряче.

У більшості демонів були перетинчаті крила, як у кажанів. Тільки демон Бельфегор, на честь якого мене назвали, відрізнявся від них. Його крила були з пір'я. Всі писарські пера світу, які прописали собі шлях до пекла, з'єднались в крилах Бельфегора. Перо, яким Пілат підписав засудження Христа на розп'яття і звільнення Варавви; пера, якими Аретино писав свої вірші, а де Сад свої розповіді; перо, яким королева Єлизавета послала на смерть Марію Стюарт; перо, яким Катерина Медічі зумовила жахи Варфоломієвої ночі; перо, яким папа Лев X санкціонував продаж індульгенцій; перо папи Інокентія, яким написано: «Sint ut sunt, aut non sint»[82]; перо, яким Шейлок підписав вексель щодо фунта м'яса; перо, яким заклятий ворог Фоскарі написав «la pagata[83]»; перо, яким король Філіп послав на смерть свого сина дона Карлоса; перо Татцеля, звернене проти Лютера… всі пера, якими підписали зрадницькі або фальшиві акти і документи, утворювали крила Бельфегора. Це були величезні крила. І коли Бегеріку було потрібне перо, завжди виривав його з крила Бельфегора.

Зазвичай різного роду святкування прийнято розпочинати з благословіння та молитви. Однак на шабаші звичаї інакші: найстарші та страшні відьми пропонують майбутні злочини та злодіяння.

Моя наречена виступала першою: сьогодні вона королева вечора.

— Є в Кемпені один заїжджий двір, — сказала вона. — Його власник товаришує з більзенським комтуром. Комтур карбує фальшиві монети та грабує торговців. Фальшиві монети господар збуває караванам, таким чином запускає їх в обіг. Тепер негідника почала мучити совість. Він хоче спокутувати свої гріхи. Він написав губернатору листа, в якому описав усю схему та видав лігво, де комтур карбує монети. Я ж цього листа відправила комтуру замість губернатора. Сьогодні комтур з товаришами нападуть на заїжджий двір. Як вважаєте, скільки душ вони відправлять до пекла?

— Усі! — заверещали відьми. — Сьогодні буде весело. Можемо запросити Люцифера.

Небо загриміло, земля затряслася і несподівано з безодні, в усій диявольській величі, піднявся князь темряви — Люцифер. Одні впали на коліна, інші простяглися ниць.

(— І яким він був? — зацікавлено запитав великий князь.

— На це я не зможу вам відповісти. У пекельного князя є чари, завдяки яким смертні на нього не дивляться, навіть, якщо він серед них. В чому полягають ці чари? Ви зрозумієте, якщо я розповім.

З його появою відьми почали роздягатись, в тому числі і моя Ліліт.

— Але ж не до нага?

— Навіть більше. Вони також скинули зморшкувату, стару шкіру і постали прекрасними феями. Моя Ліліт була прекрасніша за будь-яку богиню, котру коли-небудь бачив світ. Сама краса та ніжність. Ніколи я не бачив настільки сяючих очей, настільки ніжно усміхнених губ. Тепер ви розумієте, панове, чому я не можу розповісти про Люцифера. Хіба ж міг я дивитись на когось, окрім Ліліт?)

Але краса статури — це ще не все. Мене зачарували її невимушеність, ласкавий і примхливий настрій. Я втратив голову, Ліліт була вільна робити зі мною що завгодно. Я був готовий віддати душу за поцілунок!

Саме цього і чекав Бегерік — демон мого кревного брата. Він дістав з кишені ту саму чорну книжку, і спершу запропонував моєму кревному брату дозволити себе стигматизувати.

Це відбувалось наступним чином: діставши перо з крила Бельфегора, він почав робити маленькі дірки на руці мого товариша, а дірки формувались у букви. Потім він кров'ю мого друга аналогічно робив позначку на сторінці в чорній книзі і букви там яскраво спалахували. На руці залишився червоний напис «Бегерік», і те ж ім'я вогненними буквами засвітилося на чорній сторінці.

Дійство закінчилося, і подарував демон хрещенику талер.

Після цього демони звернулися до мене і запропонували також стати пекельним обранцем і отримати талер.

За чортів талер я б цього не зробив, але за поцілунок Ліліт — так! Її усмішка підкорила б будь-якого чоловіка. Я пообіцяв, що прийму стигму.

Та коли я протягнув руку, до мене підійшов мій кревний брат і сказав:

— Друже! Бачиш талер, за який я продав душу? Я тобі його дарую! А ти, як прийнято у кревних братів, даси мені свою наречену.

Кревним братам не можна відмовити у будь-якому проханні. Я поклав талера до кишені, а руку Ліліт у руку кревного брата. І він почав з нею танцювати. Прекрасні дами кружляли зі своїми обранцями стрімко та швидко.

Демони ж почали тягти мене за комір, мовляв, виконуй обіцянку і прийми стигму.

Бажання продавати душу, як забрали в мене Ліліт, пропало. Я почав шукати можливості відкрутитися від даної обіцянки.

— Дідька лисого! — несамовито закричав я. — Навіть батько мій не підписував жодних контрактів на порожній шлунок. Спершу я хочу наїстися та напитися, а далі будемо справами займатись.

Тої ж миті переді мною з'явився розкішно накритий стіл. Гості розсілися поруч з чарівними дамами. Підійшла Ліліт і сіла до мене на коліна. Але я був сердитий на неї за те, що вона танцювала з моїм кревним братом. Ще більш розлютило мене те, що всі страви були прісні. Страви були без солі. Хоч цілий ківш заливай собі в горлянку — користі ніякої.

Я почав сваритись з демонами.

— Так справи не підуть. Я не їстиму свинину без солі, тож подайте мені на стіл сіль.

— Та з якого пекла нам тобі сіль дістати? — сказали демони. — Хіба ж ти не знаєш, що в пеклі солі немає, як і морської води, з якої її варять.

— Та мені без різниці, звідки ви її візьмете, бодай хоч дружину Лота вам доведеться привести. А інакше я вам цю тацю кину в голову!

— Ну, ну, не гарячкуй, — заспокоювала мене Ліліт. — Ось мої вуста — скуштуй.

— Та ну тебе, мені не мед потрібен, а сіль! Тисяча чортів! Я зараз Люцифера виверну навиворіт, якщо мені не подадуть сіль!

Це подіяло. Для демонів лайка — це як молитва.

Зграя чортів негайно кинулась до палацу Люцифера, де була єдина на все пекло сільничка — власність самого Люцифера.

Це була велика мушля, звана «купіллю»: тут зберігалася сіль, виварена зі сліз грішників.

Двоє прислужників піднесли мені сільничку, а Ліліт, між тим, без ножа і виделки, власними білосніжними зубками відкусила кілька шматочків м'яса (м'ясо від тих самих свиней з країни Гадаринської, в яких Господь наш увігнав легіон бісів), щоб пробудити мій апетит.

— Слава тобі, Господи! Сіль! — скрикнув я.

По цих словах зникло все навколо в хаосі, шумі, гуркоті. Демони з виттям заповзли в пекло, відьми з вереском знялися в повітря, а сам я впав на землю. Коли прийшов до тями і озирнувся, то побачив навколо пустку, мох, торф'яник з його хирлявими деревами. Я опинився за сто миль від Чорного лісу.

(— Або ти несповна розуму, або тобі все це приснилося, — мовив князь. — Не вірю жодному слову.

— Навпаки, — сказав солтис, — це єдина правда серед всієї абракадабри, якою негідник годує нас тижнями. Бо ж це автентична подія. Про подібні події повідомляють Майоль та всесвітньо знаменитий Боккаччо. В їх судженнях сумніватися не можна. Вперше обвинувачений суворо дотримувався істини.

— Угоди з дияволом re ipsa та de facto[84] не було. Це не можна вважати pactum implicitum diabolicum[85]. Обвинувачення безпідставне і саме по собі відпадає, якщо не настануть наслідки, — вирішив великий князь.)


1. «Диявольські лицарі» | Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка | 1.  Перекоти-талер