home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



ОЗЕРО КІННЕРЕТ (ГАЛІЛЕЙСЬКЕ МОРЕ)

Книга імен
абережна Тіберіади аж сяяла від розлогих пальм, апетитних продуктових яток і численних туристів, а Девід розшукував у натовпі Йаель. Коли він побачив її в кінці променади, одягнену в лимонно-жовті штанці-капрі й чорну шовкову безрукавку, то трохи здивувався. Чомусь він завжди уявляв Йаель у зеленому шовковому піджаку й чорній спідниці, що були на ній того ранку, коли вона рвучко ввійшла до кабінету рабина Бен Моше й зажадала, щоб він віддав їй агат.

Тепер агат повернувся до Єрусалима. Разом із бурштином та іншими самоцвітами з нагрудника Аарона, які вони відібрали в гносеїв.

У руках Девід тримав щоденник. Щоденник теж залишиться тут.

Пробираючись крізь натовп до Йаелі, він, як у мінливому калейдоскопі, побачив усі події минулого місяця. Тиждень провів він у Санта-Моніці разом зі Стейсі, — на запрошення Мередіт і її чоловіка. Гостювати в домі Лена Лахмана виявилося не так химерно, як він собі уявляв. Стейсі схотіла, щоб він був поруч. От він і був поруч.

Девід узяв відпустку в університеті. Він досі не міг отямитися після смерті Ділона, Гатча та Єви.

Забої та переламані ребра ще боліли. Але його рани загояться й забудуться. Лишається сподіватися, що розвіються і спогади Стейсі.

Дивна річ, вона недуже цікавилася, що спричинило оті поневіряння та випробування. Девід мав намір сказати, що все пояснить, коли вона підросте. Проте в цьому не було потреби. Здавалося, якось інстинктивно Стейсі ні про що не розпитувала й була рада забути всі свої страждання. Ламед-вовники, пригадав він, не усвідомлюють, ким вони є насправді.

Мередіт водила дочку кілька разів до психотерапевта, і той підтвердив, що Стейсі духовно не травмована пережитим. Девід був радий чекати, доки вона не схоче довідатися більше.

Він обігнав якусь родину, що поспішала до ятки з фалафелями — бобовими котлетками зі спеціями, і тут йому в очі блиснула срібна сережка, що заплуталась у темних кучерях Йаелі. Жінка наближалася — Девід уже бачив її усмішку. Бачив низки різнобарвного намиста на шиї. Бачив плавне колихання стегон.

Йаель уповільнила крок — і очі в неї засвітилися. Вона стала навшпиньки й легко, мимохідь торкнулася губами його вуст.

— Я найняла рибальський човен. До самого вечора.

— Їдемо на пікнік?

Вона усміхнулася.

Годиною пізніше вони були вже далеко від гомінкої набережної, самі в дерев'яному човні, і правили на глибину. Вода була спокійною, виблискувала яхонтами, а над нею здіймалося місто Тіберіада, що — як і Сафед — належало до чотирьох найсвятіших міст Ізраїлю.

Ізраїльтяни називали це озеро Кіннеретом, а християни — Галілейським морем, тут Ісус знайшов своїх апостолів серед місцевих рибалок.

Девід працював на веслах, поки навкруги не лишилося нічого, окрім неба й моря, а людей на міських пагорбах вже неможливо було розгледіти.

Тоді він облишив весла. Йаель мовчки дивилася, як він узяв свій щоденник із сидіння і кинув за борт. Якусь хвилину щоденник плив по поверхні, потім сторінки намокли, набрякли, чорнило розповзлося. І книжка в червоній палітурці повільно зникла під гладкою поверхнею води, опустилася на дно озера, поховала свої священні таємниці в його глибинах.

Йаель глянула на пакет із їжею, що стояв біля неї, підвелась і, обережно ступаючи, пересіла до Девіда.

— Перш ніж ми розпочнемо пікнік, хочу в тебе дещо спитати.

— То питай.

— Я отримала запрошення прочитати курс лекцій у Джорджтаунському університеті наступного семестру. Ти часом не приклав до цього руку?

Девід намагався зробити кам'яне обличчя, але до нього долітав аромат її парфумів, і важко було стримати посмішку.

— Ну, а хоч би й так? Ти погодишся?

Вона закопилила губу й випростувала стрункі ноги в босоніжках, ніби розглядаючи рожевий лак на нігтях.

— Треба подумати. Як там у вас зі світським життям для викладачів?

— Що ж, пікнік на День праці у вересні ти вже пропустила. Але декан Майєр засмажує невеличкого індика на новорічні свята. А мені немає з ким піти.

— Смажена індичка... — Йаель плавно присунулася до нього. — Здається, це найкраща пропозиція на сьогодні.

Вона обійняла його за шию, і її волосся, коли вона закинула голову, розсипалося по плечах.

— А ще я маю свої застереження щодо зими там, на східному узбережжі.

— Не хвилюйся, ми зуміємо зігрітися. — І тут він поцілував Йаель. А човен плив собі сам. Девід повністю поринув у м'якість її губ, у лагідне колисання моря, у заспокійливе відчуття від думки про те, що потаємні імена ламед-вовників знову приховані від світу.

Книга імен

Джилл Грегорі й Карен Тінторі — письменниці-партнерки. Вони товаришують уже двадцять років. Джилл Грегорі — автор бестселерів. Вона написала понад тридцять жіночих романів. Карен Тінторі має кілька літературних премій. Нині вони працюють над новим історичним трилером «The Illumination», з яким українські читачі зможуть ознайомитися наприкінці 2008 року.


У кожному поколінні є тридцять шість праведників. Їхні життя — це ключ до знищення світу. І зараз хтось хоче вбити цих людей.


Вони вбили п'ятнадцять — і відбулося виверження Везувію.

Вони вбили вісімнадцять — і в Європі взялася до справи інквізиція.

Вони вбили тридцять — і нацисти вдерлися до Польщі.

Зараз уже вбито тридцять три з тридцяти шести.

Світ стоїть на межі загибелі, лише троє залишилося з давнього списку.

І тільки йому. Девідові Шепарду, до снаги знайти їх...


Розділ шістдесят третій | Книга імен | Примітки