home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Розділ одинадцятий

Книга імен
 
Книга імен
и знаєте Талмуд? — Йаель пильно дивилась на нього.

— Маю загальне уявлення. Це коментарі давніх рабинів про Старий Завіт.

— Ні, це дещо більше. Талмуд — це основа юдейських релігійних текстів, у ньому — усе, що відомо про юдейські закони, історію, філософію, мораль — навіть легенди. — Йаель відпила кави.

— Шістдесят три трактати, усі вони написані між третім і шостим століттям найповажнішими юдейськими мудрецями — людьми, котрі ціле життя обгрунтовували, аналізували й формулювали кожний аспект юдейських законів. У Талмуді пояснено, хто такі ламед-вовники.

— Не зупиняйтесь. — Девід насилу стримував нетерпіння.

— За словами рабина Аббає — одного з тих поважних юдейських мудреців, — у кожному поколінні на землі мусить бути тридцять шість праведників, яких благословила Шекіна.

— Хто?

— Жіночий аспект Бога. — Йаель подивилась йому в очі. — За юдейським вченням, лише завдяки вродженим чеснотам цих тридцяти шести людей Бог береже цей світ.

Девід завертів головою.

— Стривайте, ви хочете сказати, що в цілому світі є тільки тридцять шість праведників?

— Ні, насправді їх близько вісімнадцяти тисяч, — відповіла вона з ледь помітною усмішкою. — Але ламед-вовники — це особливі люди, їхні душі сягають найвищого рівня духовності. Вони настільки чисті, що можуть повністю злитися душею з Богом іще тут, на землі.

Девід недовірливо звів брови.

— По-вашому, вони мають привілейований доступ до Бога? Слухайте, я завжди знав, що в Стейсі золоте серце, але...

— Містики кажуть, що ламед-вовники ходять поміж нас невпізнані. Щонайменше тридцять шість у кожному поколінні; ніхто про них не знає, навіть вони самі. Тож якщо хтось заявить, що він ламед-воник, то це однозначно неправда. Вони скромні й чинять добро, не привертаючи уваги й не чекаючи подяки чи винагороди. Рабини-хасиди розповідають, що якось ламед-вовники прийшли до незнайомого міста, врятували його від лиха, а тоді зникли так само несподівано, як і з'явилися.

Йаель стискала в долонях горнятко з кавою.

— Якби всі ламед-вовники водному поколінні померли, то світу б не стало.

Небо розітнула блискавка й гримнув грім. Вони разом подивились у вікно на суцільну стіну дощу, у якому потопало місто.

— Девіде, хіба ви не бачите? Це вже почалося. Вас не дивують усі ці жахіття, що трапляються в різник куточках землі дедалі частіше? Скажіть, ви пригадуєте, щоб іще колись у світі панувало таке шалене сум'яття? Це все гносеї, Девіде, це вони руйнують світ. Знищуючи ламед-вовників.

Біль у голові застугонів знову, в унісон зі стукотом дощу по шибці. Девід рвучко встав і підійшов до вікна. Вулицею лилися потоки води. Від будинку навпроти відскочила блискавка, описавши в темному небі яскраву дугу. З вікон на верхньому поверсі посипалося скло, і відразу, неначе вибух, гримнув грім. Підлога під ногами затряслася, і Девід мимоволі відскочив від вікна.

Землетруси в Туреччині, вибух у порту в Дайєрі, терористи в Мельбурні. Урагани, що один за одним виникають в Атлантичному океані... зсуви гранту в Чилі...

Та ні. Це неможливо. Він повернувся до Йаелі. Чисті зелені очі потемніли в тьмяному світлі дощового дня.

— Девіде, треба, щоб ви поїхали до Ізраїлю — до Сафеда, священного й містичного міста.

— Я їду до Санта-Моніки й нікуди більше.

— До Сафеда, Девіде. Відповіді — там. Вони там просто в повітрі. Навіть світські учені, як я та мій батько, відчувають ту містичну ауру, що неначе лине там від зірок. Знавцям кабали в Сафеді потрібний ваш щоденник і ваша голова. У них є ті клаптики папірусу, які відкопали з пісків, фрагменти давньої книги з іменами всіх істот, у тому числі й таємними іменами ламед-вовників. Але ви, Девіде, теж знаєте їхні імена. Вони у вас у голові.

— Якщо Стейсі — одна з них... — Він змовк, серце стиснув страх. Якщо вони взагалі існують.

Йаель провела рукою по волоссю, відкидаючи з обличчя непокірні пасма.

— Ми не можемо розраховувати на вашого Гатча — тим більше, що він вам і досі не перетелефонував. Я вишлю туди нашу бригаду. Мій знайомий, Аврам Рац, може зв'язатися з найкращими агентами служби безпеки й розвідки в Ізраїлі. Це ім'я пасує до його роботи.

— А що воно означає?

— Рац — це на івриті «таємниця». А кожній літері івриту відповідає якесь число. Літери, з яких складається слово «рац», у сумі дають те саме число, що й слова «світло» й «незнайомець».

— Далі не розумію.

— Аві Рац — людина, яка розкриває таємниці й виводить на світло незнайомців, — пояснила вона, відкриваючи мобільник. — Це має дати вам уявлення про його професію — а також про можливості.

Девід стиснув губи. Де ж Стейсі, чому вона не дзвонить? Йаель щось швидко говорила в телефон на івриті, коли раптом його мобільник задзвонив. Він схопив його, дуже сподіваючись побачити на дисплеї ім'я Стейсі.

Гатч.

— Девіде, що, чорт забирай, відбувається? Скажи, що я можу зробити.

— Лети до Санта-Моніки — Стейсі й Мередіт у небезпеці. Пам'ятаєш, де вони живуть? Вивези їх із Каліфорнії. Підмога вже в дорозі — дай знати, де ви зупинилися, коли будете в безпеці.

— Святий Боже, та що ж трапилося?

— Здається, Стейсі хочуть убити, Гатче. — Девід сам насилу вірив своїм словам. — На неї полює якась релігійна секта. Друже, не можна гаяти ні секунди.

Закривши мобільник. Девід побачив, що Йаель дивиться на нього. У її очах не було співчуття.

— Аві знайшов двох агентів «Моссаду», вони сьогодні ж вилітають до Лос-Анджелеса. Як тільки Гатч із нами зв'яжеться, вони з ним зустрінуться й візьмуть місію на себе. З нею все буде добре, Девіде. Повірте.

Шибки затряслися від чергового удару грому. Йаель устала з ліжка й підійшла до нього.

— А тим часом ми з вами мусимо якнайшвидше летіти до Сафеда.

— Не вийде. Я їду до доньки. Це єдине, що для мене зараз важливо.

— Девіде, її захистять. Але є багато інших людей, яких нікому захистити. Подумайте: після всього, що сьогодні трапилося, ви — сто відсотків — у гносеїв «на мушці». Якщо зараз поїдете до Стейсі, то можете привести їх «на хвості».

У Девіда застугоніло в скронях. У голові й досі лунали постріли.

А що, як Йаель має рацію?

— У Сафеді ви допоможете їй, як ніде більше. Чим швидше ми будемо там, тим краще, але треба, щоб хтось до ранку привіз ваш паспорт. — Вона подивилася йому в очі. — Кому ви довіряєте?

Книга імен


Розділ десятий | Книга імен | Розділ дванадцятий