home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Розділ шістнадцятий

Книга імен
ід Санта-Моніки вони від'їхали на цілі двісті п'ятдесят миль, а Стейсі й досі тремтіла. Шосе вкрила непроглядна ніч, тільки іноді далеко в горах спалахували блискавки. Винайнятий джип «Ґранд-Черокі» мчав на схід узбіччям Блек-Маунтінз.

Гатч подивився в дзеркало. На задньому сидінні Мередіт тримала в обіймах Стейсі. Коли місто залишилося позаду й вони виїхали на швидкісну магістраль, дівчина трохи заспокоїлась і перестала схлипувати. Тепер вона притулилась до матері й уже не підскакувала, побачивши кожен білий міні-фургон, що проїжджав повз них.

«Що за маніяк схопив цю дитину в її ж власному дворі, — розмірковував Гатч. — А може, вони полюють на Девіда чи хтось намагається дістатися до нього через падчерку?»

Гатч мав дивне відчуття, що це все вже колись відбувалося. Багато років тому він мав охороняти Девіда — а тепер захисту потребує ця дівчинка, котра Девідові дорога, як рідна донька.

Мередіт ворухнулася.

— Скільки ще до Флагстаффа? — запитала пошепки, і він збагнув, що Стейсі, притулившись до її плеча, задрімала.

— Трохи більше від трьох годин. Хочеш зупинитися десь біля туалету?

Вона завагалася.

— Ще ні. Переїдьмо спочатку кордон штату.

— Уже близько. — Гатч знову подивився в дзеркало, але не розгледів виразу обличчя Мередіт — було надто темно. Коли вони спішно від'їжджали від будинку в Санта-Моніці, вона була нажахана до смерті. — Чому б тобі трошки не подрімати, а біля першого ж пристойного закладу з туалетом в Арізоні я тебе розбуджу.

— Ні, дякую. Не впевнена, що взагалі зможу колись заснути, — пробурмотіла вона.

— Зможеш, зможеш, не сумнівайся. Там, куди ми їдемо, ніхто вас не знайде.

Гатч був здорованем — височенним, із широкими, як у бика, плечима. Він колись служив у флоті, тож був спеціально навчений битися й захищати. Від нього віяло спокоєм і впевненістю, і вона знала, що має заспокоїтись і розслабитись. Але чомусь не могла. У темряві вчувалася загроза, а її ворог не мав обличчя.

Вона міцніше обійняла Стейсі. Руки трохи затерпли.

Крізь темряву Мередіт вдивлялась у світло фар на іншому боці автомагістралі, подумки благаючи Бога, щоб Гатч не помилився і щоб їх і справді ніхто не знайшов. Цей день почався цілком буденно, а тепер усе змінилося. Їй здавалося, що вона стала зовсім іншою жінкою. Тепер вона біженка, вона страшенно боїться. Не за себе, за іншу людину, дорожчу для неї за все на світі.

— Спробую ще раз додзвонитися до Девіда. — Вона потяглася по сумочку з мобільником.

— Спробуй, спробуй. — Гатч натиснув на газ, обганяючи величезний автофургон. — Його телефон чомусь постійно перемикається на голосову пошту.

— Цілком можливо, що він її перевіряє, — саркастично зауважила Мередіт.

— Щось мені підказує, що Девід робить усе можливе, — спокійно відповів Гатч. — Він сам тобі подзвонить.

Коли він подзвонить, — думала Мередіт, стиснувши губи та насилу стримуючи лють, — йому доведеться пояснити, чому хтось намагається викрасти мою доньку.

Книга імен


Розділ п\ятнадцятий | Книга імен | Розділ сімнадцятий