home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



Співробітництво

Вересень — грудень 1893


Марко прибуває до лондонського офіса містера Барріса лише за кілька хвилин до запланованої зустрічі й здивовано оглядає нехарактерний для цього місця безлад: усе навколо закидано напівспакованими скриньками та стосами коробок. У надрах цього хаосу навіть не видно стола.

— Уже так пізно? — питає містер Барріс, коли Марко стукає у відчинені двері, але не може зайти досередини, бо на підлозі не лишилося вільного місця. — Варто було б розпакувати годинник, він десь тут. — Він махає в бік вервечки великих дерев’яних ящиків під стіною. Розібрати, чи цокає в котромусь із них годинник, неможливо. — І не завадило б розчистити доріжку, — додає він, відштовхуючи коробки вбік і підіймаючи стоси скручених креслень.

— Перепрошую, що відволікаю, — каже Марко, — я хотів побалакати з вами ще до вашого від’їзду з міста. Можливо, краще було б почекати, поки ви облаштуєтеся, але я вирішив, що деякі справи варто вирішувати віч-на-віч.

— Звісно ж, — погоджується містер Барріс. — До того ж я все одно збирався віддати вам на зберігання копії креслень цирку. Вони мусять бути десь тут. — Він гортає стос креслень, перевіряючи позначки й дати.

Двері, що ведуть до кабінету, тихо зачиняються, хоча ніхто їх не торкався.

— Чи можу я поставити вам запитання, містере Барріс? — Цікавиться Марко.

— Звичайно, — відгукується архітектор, і далі сортуючи паперові рулони.

— Як багато вам відомо?

Містер Барріс опускає руку з кресленням і повертається, підіймаючи окуляри на перенісся, щоб краще розібрати вираз хлопцевого обличчя.

— Як багато мені відомо про що? — запитує він, коли стає помітно, що пауза затяглася.

— Як багато міс Бовн розповіла вам? — Марко відповідає запитанням на запитання.

Перш ніж щось відповісти, містер Барріс зацікавлено розглядає хлопця.

— Ви її суперник, — каже він, і усмішка розквітає на його обличчі, коли Марко киває. — Я б ніколи не здогадався.

— Вона розповіла вам про змагання, — каже Марко.

— Лише в загальних рисах, — зізнається містер Барріс. — Вона прийшла до мене кілька років тому й запитала, якою була б моя відповідь на зізнання, що всі її фокуси відбуваються насправді. Я відповів, що повірив би їй на слово чи подумав би, що вона бреше, та я б ніколи й уявити не міг, що така мила панянка може виявитися брехункою. Тоді вона поцікавилася, що я міг би створити, якби не переймався силою тяжіння. Це й стало початком Каруселі, хоча, гадаю, вам це вже й так відомо.

— Я щось таке припускав, — погоджується Марко. — Хоча точно не знав, наскільки все відомо вам.

— Я вважаю, що перебуваю в становищі, за якого можу бути корисним. Упевнений, що маги наймають інженерів, аби їхні витівки здавалися тим, чим вони насправді не є. Але в нашому випадку я виконую протилежну функцію: допомагаю справжній магії видаватися хитромудрою постановкою. За словами міс Бовн, роблю все приземленішим, неймовірне — звичайним.

— Вона втручалася в роботу Звіздаря?

— Ні, Звіздар — абсолютно механічна конструкція, — заперечує містер Барріс. — Можу показати вам креслення, якщо знайду їх серед цього безладу. На його створення мене надихнула цьогорічна Всесвітня виставка в Чикаго[16]. Міс Вовн стверджує, що вдосконалити його неможливо, утім, гадаю, що він працює так досконало завдяки її допомозі.

— Отже, у своїй галузі ви теж чарівник, сер, — каже Марко.

— Імовірно, ми робимо одне й те саме різними методами, — погоджується містер Барріс. — Я знав, що десь існує загадковий суперник міс Бовн, і гадав, що, хай би ким він був, допомога йому непотрібна. Наприклад, ті паперові звірі просто вражають.

— Дякую, — озивається Марко. — Мені довелося добряче поімпровізувати, аби звести намети без креслень.

— Тому ви прийшли? — цікавиться містер Барріс. — Потребуєте якогось креслення?

— Перш за все я хотів переконатися, що вам відомо про гру, — пояснює Марко. — Ви ж знаєте, що я можу вчинити так, аби ви забули про цю розмову?

— Ох, у цьому немає потреби, — переконує містер Барріс, гарячкувато хитаючи головою. — Запевняю вас: я можу зберігати нейтралітет. Я не з тих, хто стає на чийсь бік, і можу допомагати вам чи міс Бовн тією мірою, якої ви потребуватимете, та зберігатиму в таємниці будь-що, що ви чи вона скажете мені. І взагалі, не прохоплюся про це нікому ані словом. Можете мені довіряти.

Марко міркує щодо почутого й вирівнює нахилений стос коробок.

— Гаразд, — каже він урешті. — Хоча, мушу зізнатися, містере Барріс, я здивований, як легко ви все це сприйняли.

Архітектор усміхається у відповідь.

— Не можу не погодитися, що з усіх нас від мене цього можна було очікувати найменше, — каже він. — Світ набагато цікавіший, ніж я міг собі уявити до того, як уперше навідався на Опівнічний Прийом. Чому воно так? Тому що міс Бовн може вдихнути життя у створіння з твердого дерева на Каруселі, тому що ви можете стерти мої спогади чи тому, що цирк, ще до того, як мова зайшла про магію, сам зламав межі можливого? Я точно не знаю. Але не проміняв би це ні на що у світі.

— І ви не викажете мою особу міс Бовн?

— Я не скажу їй, — обіцяє містер Барріс. — Ось вам моє слово.

— У такому разі, — підсумовує Марко, — мушу звернутися до вас по допомогу.


* * * | Нічний цирк | * * *