home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



Технічні деталі

Лондон, 1 листопада 1901


Дослухаючись до розміреного гупання Маркового серця й цокання годинника, Селія мріяла зупинити час. Вона хотіла б назавжди зупинити цю мить, скрутившись клубочком і відчуваючи спиною ніжний дотик хлопцевих рук. Воліла б, щоб нікуди не потрібно було йти.

Але їй удалося лише вповільнити Маркове серцебиття й занурити хлопця в глибокий сон.

Чарівниця могла б збудити його, але небо надворі вже світлішає, а її лякає сама лише думка, що доведеться прощатися.

Тому дівчина ніжно цілує коханого у вуста й тихо вдягається, поки він спить. Вона знімає з пальця каблучку й залишає її на камінній полиці, точно між двома серцями, зображеними на гральній карті.

Одягаючи пальто, Селія завмирає й кидає погляд на розкидані столом книжки.

Можливо, якщо їй удасться краще зрозуміти його методи, вона зможе скористатися ними й зробити цирк самостійнішим. Зможе скинути із себе хоча б частину тягаря. А потім їм двом удасться бути разом довше, ніж кілька похапцем украдених годин, і не перейматися правилами гри.

Селія не може уявити кращого подарунка для Марко, аніж змусити їхніх наставників оголосити вердикт.

Дівчина бере зі столу книгу з іменами. Схоже, непогано буде почати саме з неї й зрозуміти ази того, із чим доведеться мати справу.

І фокусниця забирає її з собою.

Селія вислизає до темного вестибюля, затиснувши книгу в шкіряній палітурці під пахвою, і якомога тихше зачиняє двері до Маркового помешкання. Замки за її спиною видають кілька ледь чутних, приглушених клацань і повертаються на свої місця.

Примарну фігуру, що ховалася в затінку обіч, Селія помічає, лише коли та озивається.

— Ти маленька брехлива шльондра, — каже їй батько.

Селія заплющує очі, намагаючись зосередитися, але Гектора завжди важко позбутися, якщо він уже причепився, і цього разу їй теж не вдається впоратися.

— Я здивована, що ти чекав у вестибюлі, щоб повідомити мені це, татку, — каже дівчина.

— У голові не вкладається, який навколо цього місця виставлений захист, — повідомляє батько, махаючи в бік дверей. — Ніщо не потрапить досередини, якщо хлопчина сам того не захоче.

— Добре, — радіє Селія. — Тримайся від нього подалі. І від мене теж.

— Що ти збираєшся із цим робити? — цікавиться чоловік, показуючи на книгу.

— Це тебе не обходить, — буркає донька.

— Ти не можеш впливати на його роботу, — нагадує Гектор.

— Я знаю, принцип невтручання — єдине з небагатьох правил у грі. Я не збираюся втручатися, я збираюся вивчити його методи, і тоді мені не доведеться весь час дбати про цирк.

— Його методи! Це Александрові методи, і тобі не варто пхати туди свого носа. Ти й не тямиш, у що встряєш. Схоже, я переоцінив твою спроможність упоратися із цим змаганням.

— Це ж гра, чи не так? — питає Селія. — Хіба її суть не в тому, аби на публіці давати раду відлунням магії у світі, де в неї не вірять? Це перевірка витривалості й уміння контролювати все, а не майстерності.

— Це перевірка сили, — заперечує Гектор. — А ти слабка. Слабша, ніж я гадав.

— Тоді дозволь мені програти, — пропонує донька. — Я виснажена, татку. Я так більше не можу. Це не той випадок, коли після оголошення переможця ти зможеш відсвяткувати тріумф за пляшечкою віскі.

— Переможця не оголосять, — наполягає чоловік. — Гра добігає кінця, а не зупиняється. За стільки часу ти вже мала б це зрозуміти. Колись ти була хоч трохи кмітливіша.

Селія кидає на чоловіка швидкий погляд і одночасно пригадує його слова, усі недомовки щодо правил гри, якими він годував її роками. Раптом те, про що він завжди намагався не говорити, набуває конкретної форми, і основна ідея змагань стає зрозумілою.

— Переможець — це той, хто встоїть, коли в іншого не залишиться сил для боротьби, — каже Селія, із жахом розуміючи, що до чого.

— Досить грубе узагальнення, але ідея правильна.

Дівчина повертається обличчям до Маркового помешкання та притискає руку до дверей.

— Перестань удавати, що кохаєш того хлопчиська, — гримає Гектор. — Ти вище за ці приземлені дурниці.

— Ти пожертвував би мною заради гри, — тихо озивається Селія. — Дозволив би мені зруйнувати себе, аби лише щось довести. Ти втягнув мене до цієї гри, знаючи ставки, і переконав, що це не більше ніж змагання в майстерності.

— Не дивись на мене так, — лютиться батько, — наче вважаєш мене нелюдом.

— Я бачу тебе наскрізь, — уриває його донька. — У прямому сенсі. І справа тут зовсім не в моїй уяві.

— Навіть якби я був таким, як тоді, коли все почалося, це нічого не змінило б.

— А що станеться із цирком після гри? — цікавиться Селія.

— Цирк — це лише арена, — каже Гектор. — Стадіон. Урочисто прибраний Колізей. Якщо виграєш, можеш і далі займатися ним, хоча без гри він не має сенсу.

— Гадаю, для тебе й інші люди, що задіяні в ньому, теж не мають сенсу? — уїдливо зауважує дівчина. — На їхні долі тобі плювати з високого дерева?

— Кожна дія має протидію, — філософствує батько. — Це частина змагання.

— Чому тепер ти кажеш мені все це, а раніше мовчав?

— Раніше я не боявся, що з вас двох програєш ти.

— Ти маєш на увазі, що помру я, — виправляє його Селія.

— Це лише технічні деталі, — озивається батько. — Гра закінчується тоді, коли залишається один гравець. Іншого способу завершити її немає. Тож можеш облишити всі свої облудні сподівання, що, коли гра закінчиться, ти й далі плутатимешся із цим нікчемою, якого Александр знайшов у лондонських нетрях.

— А хто ж залишився? — цікавиться донька, ігноруючи його зауваження. — Ти казав, що Александрів учень переміг в останньому змаганні. То що з ним сталося?

Гекторова тінь трясеться від глузливого реготу, а потім відповідає:

Вона зав’язується вузлами у твоєму дорогоцінному цирку.


Частина IV Заколот | Нічний цирк | Ігри з вогнем