home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Епілог,

написаний автором за вимогами читачів, які бажали довідатися, як міжпланетний корабель “Венера-1” повернувся на Землю.

Земля чекала.

Увага всього людства була зосереджена на одному: експедиція академіка Риндіна, успішно виконавши завдання, залишила Венеру і летить у міжпланетному просторі, повертається на Батьківщину. Так сповіщало урядове повідомлення, передане всіма радіостанціями, опубліковане всіма газетами світу. Астроплан “Венера1” перебував на шляху додому, на Землю.

Це знали всі, про це сповіщала і коротенька радіограма з борту “Венери-1”, відправлена ще пам’ятного дня 16 лютого. Проте нею і обмежувалися відомості про астроплан. Ця радіограма виявилася останньою, яку вдалося прийняти радіостанціям Землі. З цього моменту зв’язок з астропланом обірвався знову.

Могло статися, що експедиція Риндіна і чула радіосигнали, які безперервно надсилали в міжпланетний простір потужні радіостанції Землі; можливо також, що й передавач астроплана акуратно відповідав на ці сигнали. Проте відповіді експедиції Риндіна не досягали Землі, — очевидно, заглушені потоками космічного проміння, в сфері якого пролітав міжпланетний корабель. Операторам Землі не могли допомогти тут навіть найчутливіші приймачі.

Повторювалося те ж саме, що відбувалося під час польоту астроплана з Землі на Венеру, кали радіозв’язок з експедицією також надовго обривався через неподоланні космічні перешкоди. Але тепер становище було значно тривожнішим.

Тоді астроплан летів за найпростішим маршрутом, який був розроблений ще першими ентузіастами міжпланетних подорожей на початку нашого віку. То був час, коли польоти в світовий простір відбувалися хіба що в науково-фантастичних романах, а вчені, які виношували цю сміливу ідею в тиші своїх кабінетів, примушені були задовольнятися лише теоретичними розрахунками. Такі розрахунки дуже прислужилися в подальшому.

Напівеліптичний маршрут польоту Земля—Венера, наприклад, логічно витікав із взаємного розташування орбіт цих планет, ідея його була цілком правильною, як довели всі подальші перевірки. Міжпланетний корабель, вилетівши за цим маршрутом і встановивши правильний курс у Всесвіті, обов’язково мусив досягти Венери… І завадити йому, привести до іншої точки міжпланетного простору могла б тільки виключна, катастрофічна причина..

Зовсім іншою була картина тепер.

До споконвічної схеми і співвідношення небесних світил втрутилася нова сила — комета, яка пролітала крізь Сонячну систему. Астроплан, вилетівши з Венери, потрапляв до сфери її тяжіння і мусив описати в просторі складну криву яка кінець кінцем приведе його на Землю. Докладні розрахунки, проведені найновішими швидкісними електронними обчислювальними машинами, говорили саме так. Астрономи на підставі таких розрахунків розробили для експедиції академіка Риндіна нові строки вильоту з Венери і новий курс. Зрозуміло, як важливо було б тепер стежити за польотом астроплана за тим новим маршрутом!

Втім, через те, що міжпланетний корабель академіка Риндіна залишався невловимим навіть, для найпотужніших земних телескопів і радіолокаційних установок, астрономи могли б стежити за його польотом виключно за радіограмами з астроплана. Між тим, цей зв’язок обірвався, і тепер ніхто на Землі не знав про дійсне становище і місцеперебування корабля.

Грунтуючись на розрахунках, астрономи, певна річ, могли першого-ліпшого дня і першої-ліпшої секунди визначити на небесній карті ту точку, в якій мусив перебувати міжпланетний корабель. Але все це були тільки теоретичні розрахунки. І хоч би якими точними і переконливими вони були, все одно вони не могли замінити собою практичних відомостей, реальних повідомлень про долю живих людей, перших відважних посланців Землі в міжпланетний простір!

Людство хвилювалося з кожним днем більше. Астрономи не виходили з обсерваторій. Вони відривалися від телескопів лише для того, щоб у тисячний раз знову зануритися в перевірку обчислень, і припиняли обчислення тільки для того, щоб знову припасти до окулярів телескопів. Оператори провадили безперервні чергування біля радіолокаторів і найчутливіших радіоприймальних устроїв. Астроплан лишався невидимим і нечутним. Між тим, наближався вже час, коли можна було б сподіватися помітити його на небозводі у вигляді найдрібнішої виблискуючої іскорки, принаймні у найпотужніші земні телескопи Кримської і Кантонської обсерваторій.

І ще одне питання хвилювало Землю: де спуститься міжпланетний корабель? Московський і Пекінський інститути міжпланетних сполучень опублікували спільне комюніке, в якому говорилося, що місце спуску остаточно ще не визначено. Могли бути два варіанти.

Якщо академіку Риндіну вдасться загальмувати рух астроплана, спуск буде можливим на Азовському морі. Коли ж гальмування буде утруднене, тоді посадочна швидкість буде надто великою і для зниження доведеться обрати океанські простори. Все це з’ясується тоді, коли поновиться радіозв’язок з “Венерою-1”, коли астроплан опиниться у безпосередній близькості до Землі.

Людство чекало…

І в цьому напруженому чеканні Землю наче блискавка облетіло перше повідомлення, передане потужною московською радіостанцією, яке сповіщало:

— Кримська обсерваторія виявила в просторі міжпланетний корабель “Венера-1”! Астроплан наближається до Землі! За обчисленнями обсерваторії — він через дванадцять днів зможе розпочати кругове гальмування, облітаючи Землю по еліпсах!

І на протязі всіх тих дванадцяти діб не було на земній кулі людини, яка не вдивлялася б ночами в зоряне небо, намагаючись відшукати там нову крихітну іскорку — корабель академіка Риндіна. Втім, природно, всі такі намагання були даремними, побачити астроплан неозброєним оком було неможливо. Це знали всі — і все ж таки наполегливо вдивлялися в небо: а може, пощастить помітити?..

Минали дні й ночі. Московське радіо передавало тепер короткі бюлетені:

— Міжпланетний корабель “Венера-1” наближається. Його можна спостерігати вже через звичайні телескопи!

— Від експедиції одержано першу після обриву радіозв’язку радіограму. Академік Риндін сповіщає, що екіпаж астроплана почуває себе добре. Ультразолоте вкриття інфрарадію від впливу космічного проміння цілком виправдало себе!

— Земні пости керування встановили контроль над двигунами астроплана. Академіку Риндіну лишається тепер тільки керувати під час спуску парашутним устроєм!

— Провідний астроном Кримської обсерваторії, доктор математичних наук Олена Костянтинівна Рижко, яка провадить постійні спостереження за рухом “Венери-1”, висловлює припущення, що астроплан зможе погасити швидкість у достатній мірі для того, щоб знизитися на Азовському морі!

У цьому комюніке була одна особливість, зрозуміла всім: за наближенням міжпланетного корабля стежила з допомогою потужного телескопа матір тієї самої дівчини, яка несподівано появилася в астроплані. А хіба ж не про Галину Рижко було стільки безконечних розмов і сперечань з того самого моменту, коли на Землі стало відомо з радіограми академіка Риндіна про її появу, яка так вразила експедицію?..

Нове повідомлення:

— Астроплан “Венера-1” перебуває поблизу Землі! Він розпочав гальмування і робить тепер перший еліпс навколо земної кулі, гальмуючи швидкість за допомогою тертя в земній атмосфері. Міжпланетний корабель можна бачити, користуючись найпростішими приладами, як, наприклад, добрий бінокль, — у нічний час у такі години…

Радіо сповіщало про години, коли астроплан наближався до Землі, описуючи навколо неї еліпси. Тепер “Венеру-1” бачили десятки й сотні тисяч спостерігачів.

Далеко-далеко в небі, серед мерехтливих зірок, рухалася блискуча іскорка. Вона повільно пропливала небозводом. Поблизу обрію її помітити було майже неможливо. Потім вона починала підійматися — і ставала дедалі яскравішою. А потім крихітна іскорка опускалася в протилежній стороні небозводу, поступово меркла і, гублячися в димці, зникала зовсім перед тим, як сховатися за лінією обрію аж до наступного свого з’явлення.

Міжпланетний корабель зменшував швидкість. Його еліпси скорочувалися. І настав день, коли радіо сповістило:

— “Венера-1”, керована академіком Риндіним, погасила швидкість до потрібних норм. Остаточно вирішено, що астроплан знизиться на Азовському морі. Урочиста зустріч експедиції академіка Риндіна відбудеться в Ахтарському лимані, трохи вище сорок шостої паралелі, вздовж якої буде знижуватися корабель, у середу, об одинадцятій годині ранку!

Ані поїзди, ані гігантські експресні ракетоплани не в змозі були вмістити тисячі й тисячі захоплених людей, які поспішали до середи опинитися якщо не в самому містечку Приморсько-Ахтарському, куди мусив підійти астроплан, то бодай в районі Ахтарського лиману, звідки можна було спостерігати наближення астроплана. Шляхи були вкриті безперервними потоками автомобілів. Здавалося, вся радянська країна прийшла в рух і прямувала до тихих берегів лиману. Люди мчали сюди з усіх кінців.

Своїх представників надсилали Сибір, Середня Азія, Хабаровськ і Камчатка. Стратосферні ракетоплани привозили гостей з Китаю, Кореї, Індії, Югославії, Польщі, Чехословаччини, Німеччини, Угорщини. їхали вчені й журналісти з країн Європи, Азії, Америки, Африки і Австралії, які поспішали, щоб бути присутніми під час події, яка хвилювала весь світ.

Ранкове сонце, визирнувши з-за моря, здивувалося: ніколи ще не доводилося йому бачити на спокійних і тихих берегах Ахтарського лиману такого пожвавлення! Береги змінили свій звичайний вигляд. Не було видно ані золотавого піску, ані зеленої трави, — безкраї натовпи людей закрили все.

У чистому синьому небі не залишилося жодної хмаринки, — свіжий вітер відігнав їх вночі на південь. Сяюче радісне сонце неквапливо підіймалося вище й вище над сріблястою поверхнею моря. Заспокоївся і вітер; хвилі з легким шумом косою чередою набігали на берег і залишали на піску вологі широкі сліди.

Усі знали, що астроплан уже розпочав зниження. Але де ж він? “Венера-1” мала показатися із західної сторони небозводу, з боку далекого, схованого за обрієм Сиваша. Десятки тисяч біноклів жадібно вдивлялися в голубий небосхил.

Втім, у прозорому небі не було видно нічого.

— Де ж астроплан?..

Крізь гул багатотисячного натовпу долинув звук сирени, встановленої на вишці в Приморсько-Ахтарському. Цей довгожданий сигнал був зрозумілий всім: міжпланетний корабель помічений в небі!

— Де ж він? Де?

Минуло лише кілька секунд — і біля самого обрію, далеко-далеко в небі з’явилася ледве помітна темна рисочка. Вона наче повисла в прозорій синяві на якусь мить — і враз почала підійматися. Вище й вище, ніби сковзалася по прозорій перекинутій чаші неба. Здавалося, що ця малесенька рисочка ось-ось зникне, розчиниться в сяючій синяві. Проте ні, вона помітно збільшувалася, вона наближалася!

Рисочка завершила свій уявлюваний підйом небозводом. Вона тепер явно змінила напрям і мчала немовби під кутом, вниз до поверхні моря. От уже видно, що це не рисочка, а загострена сигарка. Астроплан, астроплан, це він!

І слідом за ним тягнуться кілька зовсім маленьких темних трикутничків. Так, це — викинуті астропланом конічні парашути, за їх допомогою корабель уповільнює свою швидкість, гальмує в повітрі.

Астроплан зростав прямо на очах. Ще мить — і він косо промайнув у повітрі і зарився носом у хвилі, зник під поверхнею моря, як стріла, випущена з лука. Високі сплески вказували місце, в якому міжпланетний корабель поринув у море.

Ці сплески відвернули увагу спостерігачів, — а астроплан тим часом встиг уже знову виринути з-під води і швидко плив в напрямі до берега, погойдуючись на хвилях. Від нього здіймалися хмари білої пари, він цілком був оповитий ними. Вода скипала навколо його металічного корпусу, який розжарився від тертя в атмосфері.

Астроплан описував на поверхні моря широке півколо, весь час уповільнюючи свою швидкість. Він наближався до Приморсько-Ахтарського, пропливаючи повз усіяні людьми береги. Повільніше, повільніше — і ось він зовсім спинився. Його відділяло від берега не більше ста метрів.

Гримнула музика. Проте її звуки заглушила буря радісних вигуків, привітань, оплесків, якими люди зустрічали перший в світі пасажирський космічний корабель, що повернувся з далекої подорожі.

У верхній частині астроплана відчинився люк. Зараз, зараз з нього вийдуть учасники експедиції!

Втім, з люка ніхто не з’являвся. Люди на березі завмерли в напруженому чеканні. Одразу стало так тихо, що звуки оркестру здалися вже неймовірно гучними. Лише хвилі плюскотіли біля величезного металічного тіла астроплана. Чому ніхто не виходить з корабля?..

Проте ось з відчиненого люка астроплана висунулася тонка мачта. Вона підносилася вище й вище. Широке червоне полотнище повільно пропливло вгору вздовж мачти. Над астропланом розгорнувся червоний прапор з золотими серпом і молотом. Він переможно маяв у повітрі як вітання Батьківщині від мандрівників, що повернулися з глибин світового океану.

Над люком з’явилася сива голова Миколи Петровича Риндіна. Академік вийшов на верхній місток астроплана, він простягав до берега, до рідної землі руки, немов прагнучи обійняти всіх, хто зустрічав експедицію. А слідом за ним виходили вже його супутники — Вадим Сокіл, який надаремно намагався приховати своє хвилювання, стриманий, проте цього разу усміхнений Ван Лун і розчервоніла, радісна Галя Рижко.

І тепер уже справді не можна було почути нічого: ані музики, яка марно намагалася прорватися крізь ураган вітальних вигуків і оплесків, ані самих вітань, — нічого! Все чисто змішалося, все злилося в один радісний гул, який, не припиняючись ані на секунду, об’єднував почуття десятків і сотень тисяч людей.

Радянська країна зустрічала своїх героїв, відважних переможців світового простору, перших людей, які побували на далекій Венері, сміливих і безстрашних аргонавтів Всесвіту!

1935–1958



Розділ чотирнадцятий, | Аргонавти Всесвіту | ВОЛОДИМИР ВЛАДКО ( Біографічна довідка)