home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



12

Діаболік

СОЛЯНІ ВАННИ, що належали Дівайні й Салівару Домітріан розташовувались у «Тігрісі», одразу на місці стику їхнього корабля з «Валор Новус». Судно було повноправною власністю Дівайні.

Коли я ввійшла всередину, величезні розміри зали знову наштовхнули мене на думку, ніби я бачу горизонт планети, що зникає далеко в глибинах куполу. Я дізналася, що подібні куполи називають небесними. Поглянувши на навколишню зелень, я відчула, що моя шкіра стала вологою. Мені доведеться звикнути до цього. Мабуть, більшості людей подобається, коли в приміщенні неможливо розгледіти стелю.

— О, Сайдоніє! — озвалася до мене Дівайні. Вони з чоловіком вже ніжилися в соляній ванні. — Приєднуйся до нас.

— Вода виглядає доволі приємною, — мовила я, знімаючи одяг. Служниці підібрали його, і я хутко пірнула в теплі обійми води. Я сковзнула поглядом по розлогих гілках дерев, що схилили свої крони, і роздивилася прозорі зеленувато-блакитні басейни під ними. У повітрі навколо кружляли вогники — біолюмінесцентні створіння, що літали поміж дерев.

Домітріани спостерігали за кожним моїм рухом, і хоча Сайдонія на моєму місці почувалася б дуже некомфортно, щось усередині мене чинило супротив імітації подібних емоцій. Подружжя не докладало жодних зусиль, щоб мені було зручно і, здавалося, навпаки, бажало побачити мене засоромленою. Саме тому я не збиралася виправдовувати їх очікування.

— Ти дуже гарна, — видихнув Салівар.

— Так, у тебе чудове тіло, — мовила Дівайні.

— Я знаю, — відповіла я.

Вони із Саліваром зайшлися сміхом.

— Подумати тільки, — протягнув Салівар, — увесь минулий місяць ми провели в очікуванні моменту, коли зможемо прийняти ванни в компанії сором’язливої й невинної дівчини Імпірінс, але поглянь, кохана, вона навіть не зашарілася.

— Але вона все ще цнотлива, — відповіла Дівайні задоволеним голосом. — Я впевнена в цьому. Домітріани обмінялися поглядами, значення яких я не зрозуміла.

Мені було цікаво почути, що вони очікували на прибуття Сайдонії. Я не розуміла, що такого важливого в цих ваннах, і чому вони настільки відчайдушно прагнули познайомити її з ними. У цій ситуації я могла лише підіграти їм.

Вода була густою, мулистою й піднімала мене на поверхню, змушуючи лягти на спину. Вологість повітря була настільки високою, що я відчувала себе липкою і мокрою що під водою, що над нею. Я побачила шматок яскраво-блакитних небес над нашими головами, який був схожий на безхмарне небо, і змусила себе дивитися в цю точку невідривно, щоб звикнути до відкритого простору.

Дівайні спостерігала за мною з посмішкою.

— Які твої перші враження від Імператорського Двору, Вельмишановна Панно Імпірінс?

— Занадто людно, Ваше Високопреосвященство, — чесно відповіла я.

— Ви абсолютно ізольовані від людей у вашій частині Галактики, чи не так? О, мабуть тобі все здається дуже дивним.

Я вхопилася за борт басейну. Дівайні з Саліваром із жадобою їли мене очима, нагадуючи котів, які граються з мишеням, перш ніж його з’їсти.

— Це питання звички, — обережно зауважила я. — Це ваш корабель?

— О, «Тігріс» належить нам, але тобі тут завжди раді, — відповіла Дівайні.

— У будь-який час, — підтвердив Салівар, посміхаючись.

— Соляні ванни — це моя ідея. Якось я відвідала колонію, де в морі було стільки солі, що люди лежали на поверхні води, як на траві, тож я сказала...

— Вона сказала: «Салівар, ми обов’язково повинні заволодіти цим.», — продовжив Салівар.

Дівайні захихотіла.

— Саме так, і тоді він запитав: «Ти хочеш відмовитися від космічних подорожей заради життя на планеті?». — А я відповіла: «О зорі, звісно ні.».

— Ось, що ми маємо в результаті. — Салівар обвів рукою приміщення. А потім повторив цей жест і дістав глечик із заростей.

Я насторожилася. Мені було цікаво, що вони замислили. Невені Сагну попереджала, щоб я не пила їхнього вина. Певна річ, у нього підмішали... щось.

— Дійсно, це була одна з наших найкращих ідей, — зауважив Салівар, наповнюючи чашу вином і вручаючи її дружині.

Вона посміхнулася мені і її очі блиснули, коли вона піднесла чашу до губ, але ковтка не зробила. Це я помітила.

Салівар налив ще одну чашу і простягнув мені. Я подивилася на темно-червону рідину, розмірковуюючи, що в неї підмішали.

Подружжя не мало наміру отруїти мене, але вони, без сумніву, прагнули опоїти мене. Сутера ну Імпірінс розповідала, що при Дворі є любителі познущатися над новоприбулими, які ще не звикли до вживання інтоксикантів. У напій додавали краплину галюциногену або речовини, що спричиняє стан ейфорії, а потім спостерігали, як новачки шиються в дурні. Це був простий спосіб оживити вечірку і скоротати години дозвілля.

Мені потрібно було швидко визначити, яку саме речовину підмішали у вино, щоб зрозуміти, яку реакцію належить зобразити.

— Чаша вина і відпочинок у соляних ваннах під блакитним небом — і всі проблеми зникнуть, — додала Дівайні і ще раз піднесла чашу до губ, але знову не ковтнула.

Я уважно за ними спостерігала.

— Ви маєте рацію, — я пригубила з келиха.

Я відчувала легке запаморочення через вологість і спеку, але що б вони не домішали у вино, воно пройшло через мій організм, не спричинивши жодного ефекту. Я зробила ще ковток, намагаючись вловити і розпізнати легкий присмак цитрусових. Ми із Сайдонією спробували таку величезну кількість наркотичних речовин під керівництвом Сутери, що я однозначно мала куштувати цей наркотик раніше. Тим часом подружжя продовжувало підтримувати світську бесіду:

— ...служби тут грандіозніші, ніж будь-де у всій Імперії...

— Чи доводилося тобі коли-небудь бувати на планеті, моя люба? О, воно того варте. Так багато людей зневажають планетарне існування. Вони говорять, що життя за законами гравітації лише для Ексцесів, тим не менше, я знайшла в цьому свої принади.

— ...шкода, що твої батьки не змогли приєднатися до нас, але ми бажали зустрітися з юною Сайдонією Імпірінс...

Коли я знову піднесла напівпорожню чашу до губ, Салівар зайшовся сміхом і підійшов до мене, щоб пригубити вино з чаші у моїх руках.

— Ти випила все швидше, ніж ми очікували. З тебе досить!

— Так, ми дещо підмішали у твій напій, — сказала Дівайні, — але нам не потрібно, щоб ти впала в кому.

Я досі не зрозуміла, що це за речовина, проте вже знала, як мушу реагувати. Я вискочила із соляних ванн, не забувши зобразити жах на обличчі.

— Ви отруїли мене?

— Не отруїли, — пояснила Дівайні, — просто додали дещо, аби допомогти тобі розслабитися. Не роби багато різких рухів. Скоро в тебе запаморочиться голова.

Запаморочення. Млявість. Ось що мені потрібно наразі зобразити. Я опустила повіки і зробила вигляд, ніби в мене підкошуються ноги. Щоб приховати факт того, що кожен мій рух прораховано, і поводитися так, як би робила на моєму місці Сайдонія, я пробурмотіла:

— Навіщо ви це зробили?

— Не бійся, Сайдоніє. Ми не зробимо нічого, про що ти зможеш пригадати завтра, — її посмішка перетворилася на хижий оскал. — Дівчатка й хлопчики ніколи не пам’ятають.

— Можливо тобі навіть сподобається, — зауважив Салівар, дивлячись на мене й передчуваючи насолоду.

Нам точно сподобається, — промуркотіла Дівайні. Вона оглянула мене і блаженно зітхнула. — Справжня молодість. Я не можу насититися нею. Саліваре, принеси її сюди, перш ніж вона відключиться.

Я намагалась знайти вихід із цієї ситуації, поки Салівар плив до мене, розсікаючи воду. Цей препарат мав позбавити мене пам’яті, отже, це точно не відновлювальна речовина.

Раптом мене осінило.

Я згадала попередження Невені й ледь вловиму насмішку Елантри. Мабуть, щоразу, коли хтось молодий і вразливий прибував до Двору, Салівар і Дівайні чинили однаково. Вони були одними з найвпливовіших людей у Галактиці, але все одно вдавалися до подібного: опоювали своїх жертв. Їм це сходило з рук тому, що вони були Домітріанами. Ніхто не міг відмовитися від пропозиції скупатися в їхніх соляних ваннах, бо вони могли б розцінити це як образу. Жоден не міг відмовитися випити вина з їхніх рук.

Вони використовували свою владу, і хоча в мене був імунітет до будь-якого наркотику, який би вони мені не підсипали, інші жертви не мали такої здатності.

Мати-Засновниця дала мені кілька порад щодо значення сексу при Імператорському Дворі. Його використовували як спосіб впливу і маніпуляції. Але в цій ситуації я не бачила жодної вигоди для себе, і хоча чинити опір було нерозумно, сама думка про те, щоб дозволити їм робити все, що вони забажають, обурювала мене.

І в цей момент Салівар підплив до мене, простягнув руки і промовив слова, що нарешті розставили всі крапки над «і»:

— Буде дуже потішно позбавити цноти спадкоємицю Імпірінс. Наразі це наше найбільше досягнення.

Раптом моє серце завмерло. Ця ситуація була спланована не для мене.

Усе було замислено проти Донії.

Незнайома до цього гаряча хвиля люті накрила мене. Я викрутила руки Салівару і штовхнула його у воду. Перш ніж я стрибнула за ним, засліплена люттю, краєм ока я побачила шоковане обличчя Дівайні. Я схопила її і за мить уже тримала їх обох за шиї. У них не було можливості закричати від подиву чи страху. Я опустила їхні голови під воду.

Вони почали відбиватися і дряпати мене, але я не послабляла хватки, розмірковуючи про те, що сталося б, якби на моєму місці була Донія. Що дужче вони опиралися, то сильніше я стискала їхні горлянки, і в цю мить думала лише про те, що ці люди планували зґвалтувати спадкоємицю Імпірінс, мою спадкоємицю Імпірінс. Я могла зламати їхні шиї одним рухом, і вони, безперечно, заслуговували на це.

Але я прийшла до тями, витягла їх обох із води і відштовхнула подалі від себе.

Вони відкашлювалися і відпльовувалися, роздираючи собі горло руками, і в цю мить мене охопив жах, бо я усвідомила, що накоїла. Я не могла зберегти їм життя і дозволити розповісти кому-небудь про мою надприродну силу, але, з іншого боку, вчинити подвійне вбивство в перший же день перебування при Дворі було недоцільно.

Першою оговталася Дівайні, яка задихаючись видряпатися із ванни.

— Що ти... що ти таке? Що ти за монстр?

Вона зачепила рукою чашу, і вино розлилося по підлозі, і це наштовхнуло мене на думку про те, як вийти із цієї ситуації. Я придумала, що мені робити із цими двома огидними створіннями.

— Негайно повернися сюди, — мовила я тихим, звіриним голосом.

Вона скрикнула, коли я вистрибнула з води і рушила до неї. Перш ніж вона змогла втекти, я схопила її за волосся і закинула назад її голову. Вона завмерла. Салівар вдарив мене по потилиці, намагаючись допомогти дружині, тому я миттю схопила його і перекинула через спину на землю.

Вільною рукою я наповнила чашу.

— Це вино стирає пам’ять, чи не так? — прохрипіла я. — Велика доза вводить у кому, так, Саліваре?

— Стривай, зачекай! — простогнав він.

— Мовчати! — гаркнула я йому на вухо. — Моліться своєму Життєдайному Космосу, щоб ви вижили після цього.

І я почала вливати вино йому в горлянку. Він захлинався, закривав рота, але я затисла йому носа і продовжувала заливати вино, доки його тіло не розпласталося на підлозі.

Дівайні встала на ноги. Я скрутила їй руку за спину й змусила випити рештки вина.

Переконавшись, що зробила все, як слід, я вдяглася і викрутила волосся. У голові роїлися тисячі думок, я поспіхом розмірковувала, як приховати заподіяне. Усі знали, що сьогодні ввечері я збиралася сюди! Що мені робити далі? Я навіть не уявляла...

Раптом почувся шурхіт у кущах. Я заклякла, коли побачила, як із них вийшла Невені Сегну із вигнутим лезом кольє в руках.

Ситуація ускладнювалася. Вино скінчилося. Я не могла опоїти її. Мені доведеться втопити дівчину.

— Сайдоніє! — вигукнула вона, оглядаючи Домітріанів. Два безвольні тіла лежала на підлозі. — Що... що тут сталося?

— Як давно ти тут? — запитала я натомість. — Ти сама?

— Зви-звичайно, сама. Я просто... просто просковзнула повз Служниць...

Вона вказала назад.

Отже, вона нічого не бачила. Добре. Вона не знатиме, що мене слід остерігатися.

Мій голос прозвучав дуже тихо і загрозливо:

— Підійди ближче. Я розповім тобі, що сталося.

Вона просто стояла і приголомшено дивилася на цих двох. Я рушила до неї з наміром зламати їй шию. Проте Невені здивувала мене. Її зуби блиснули, коли люта посмішка з’явилася на її обличчі і вона вдарила Салівара ногою. Я зупинилася, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Невені вдарила його ще раз, а потім штовхнула ногою Дівайні. Коли вона відвернулася від Домітріанів, на її очах бриніли сльози, які вона тримала в собі весь цей час. Вона намагалася не розридатися, але при цьому сміялася.

— Не знаю, що ви з ними зробили, та по правді сказати, мені байдуже. Вони помруть? Скажіть, що вони помруть!

— Я не знаю, — зізналася я, зовсім спантеличена її поведінкою. Я спіймала себе на тому, що знову дивлюся на лезо в її руці, і тут зрозуміла, що вона прийшла сюди... аби допомогти мені?

— Вони заслуговують на смерть. Вони робили це стільки разів... — зі злістю промовила Невені, махнувши лезом. — Ви не перша. Та і я теж. Я навіть не можу пригадати свою першу ніч у цьому місці. Але я бачила, як вони запрошували інших, і я знаю, що сталося зі мною. Цього разу я не могла залишитися осторонь і дозволити повторитися цьому жахіттю!

— Ти справді прийшла сюди, щоб зупинити їх? — я не могла зрозуміти мотиви її дій.

— Я не знаю, що збиралася робити, — зізналася вона, усе ще стискаючи зігнуте лезо тремтячими руками. — Швидше за все, я б засадила їм кинджал у серце, або просто порізала обличчя Дівайні, але... але я не могла дозволити їм вчинити це знову.

І в цю мить з її очей полилися жорстокі, злі сльози, і я усвідомила, що ця дівчина прийшла, щоб врятувати спадкоємицю Імпірінс. Щоб врятувати Донію.

Я не могла скривдити дівчину, яка готова була вчинити подібне заради Донії.

— Дякую. Я справді вдячна тобі, — я не звикла говорити до таких слів, але зараз говорила від щирого серця.

— Нам потрібно приховати... хай би що тут сталося, — сказала Невені, обвівши рукою приміщення. — Сайдоніє, я нічого не питатиму. Але я знаю, де зберігаються файли із камер спостереження. Я з’ясувала це, перш ніж прийти сюди, — вона похмуро посміхнулася. — Я знищу всі записи за останню добу або приблизно за цей проміжок часу. І ми разом вигадаємо правдоподібну історію подій.

Я приголомшено кивнула.

— Разом.

Ось так Невені Сегну стала моєю союзницею. Якби в мене був вибір, я б не обирала її на роль свого поплічника, до того ж, вона однозначно не покращить репутації Імпірінс, яких вважають єретиками... Але іноді доля не залишає нам вибору, а тільки пропонує вибрати менше зло.

Наразі я її не вб’ю. Сподіваюся, що згодом про це не пошкодую.

Діаболік


предыдущая глава | Діаболік | cледующая глава