на главную | войти | регистрация | DMCA | контакты | справка | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


моя полка | жанры | рекомендуем | рейтинг книг | рейтинг авторов | впечатления | новое | форум | сборники | читалки | авторам | добавить





IX


Лежу я в ліжку та думаю; коло мене сидить жандар та люльку курить.

- Чого, - каже, - так задумався, серце?

- Чи ж нема чого? - кажу.

- Не журися, брате, бог батько. Лихо мине, гаразд буде.

- Хто би збаг, - кажу, - що з моїм братом сталося; коби го ще хоть живого застати.

- Аби ти та я здоров, - каже жандар. Мене неначе хто ножем уток.

- Або ви знаєте? - кажу.

- Твого брата учора тиждень ховали, - та й сплакав.

- Або ви, - кажу, - мого брата знали?

- Я, - каже, - не мав вірнішого товариша на цілій цій вашій Буковині

- А ви ж звідкіля?

- Я? О, я здалеку, друже, я аж з тої великої Німеччини Не будеш знати.

- А так - як же ж ви пізналися з Онуфрієм?

- Я не раз, - каже - в вас на квартирі стояв, от і пізналися Як то було таку щиру душу не полюбити? Царство йому небесне!

- А сестри мої, не знаєте, чи прийшла хоть одна додому? Бо брат мені писав, що обі в наймах.

- У наймах, - каже жандар, а сам так і почервонів. Чудно мені та дивно мені.



предыдущая глава | Три як рідні брати | cледующая глава