home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Запнуті дзеркала

Іслам стверджує, що в неминучий день Страшного суду кожен, хто согрішив, відтворивши образ живої істоти, воскресне зі своїми творіннями, і йому звелять їх оживити. А він не зможе і горітиме разом з ними у вічному вогні. Хлопчиком я спізнав жах такого спектрального подвоєння або помноження дійсності, коли стояв перед великими дзеркалами. Вони непохибно й невтомно переслідували мої рухи, їхня космічна пантоміма після смеркання робилася надприродною. Я благав Бога й свого ангела-заступника, щоб мені не снилися дзеркала. Я занепокоєно спостерігав за ними. Часом мене лякало, що їхні зображення різнитимуться від дійсності; часом боявся побачити в них своє спотворене мінливістю долі обличчя. Згодом я впевнився, що цей страх знову якимсь дивом існує серед людей. Історія ця досить проста й невтішна.

Здається, 1927 року я познайомився з однією похмурою дівчиною; спершу по телефону (Хулія з’явилась як голос без імені та подоби), потім, надвечір, — у крамничці на розі. У неї були надзвичайно великі очі, гарне гладеньке волосся, тендітна фігура. Вона була онукою й правнучкою федералістів. А мої предки належали до унітаріїв, і ця давня кровна звада стала для нас сполучною ланкою, яка ще міцніше єднала нас з вітчизною. Хулія жила зі своєю родиною у великому занедбаному будинку серед прикростей і банальностей, що супроводжують чесну бідність. Надвечір — лічені рази ввечері — ми прогулювалися кварталом Бальванера, де вона мешкала. Доходили до залізничної огорожі, а одного разу вулицею Сарм’єнто дісталися порубки Столітнього парку. Ми не кохали одне одного й не вдавали із себе закоханих: я вгадував у ній силу, далеку від еротики, і побоювався її. Стало банальним задля порозуміння з жінкою звіряти їй справжні чи вигадані події дитинства. Якось я розповів їй про дзеркала, то було 1928 року, згодом — 1931 — це обернулося на галюцинації. Нещодавно я дізнався, що Хулія збожеволіла, і дзеркала в її спальні запнуті, бо вона бачить у них моє відображення, яке витіснило її власне; і тоді вона тремтить і мовчить, а потім запевняє, що я якимсь дивом переслідую її.

Згубна послужливість мого обличчя, однієї з моїх колишніх подоб. Через таку огидну властивість мого обличчя я також маю викликати огиду, та мене вже це не обходить.


Нігті | Алеф. Прозові твори | Argumentum ornitologicum [526]