home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Свідок

У просякнутому смородом хліву, що притулився біля нової кам’яної церкви, лежить чоловік з безбарвними очима й безбарвною бородою і покірливо чекає на смерть, як чекають на сон. Підкоряючись своїм таємним законам, день переміщає й перемішує у вбогому приміщенні тіні; знадвору залишилися виоране поле, всіяний мертвим листям яр і вовчий слід на чорній твані на краю лісу. Забутий усіма чоловік спить і бачить сон. Дзвін, що скликає на вечірню молитву, будить його. В Англійському королівстві церковний дзвін встиг зробитись одним із вечірніх звичаїв. Одначе колись, іще хлоп’ям, чоловік бачив обличчя Одіна, священний жах і захоплення, прикрашеного римськими монетами незграбного дерев’яного ідола у важких шатах, а ще жертовних коней, собак, бранців. Він помре до сходу сонця і разом з ним помруть і вже ніколи не воскреснуть живі картини язичницьких обрядів; світ трохи збідніє зі смертю цього сакса.

Події, що населяють простір і добігають кінця, коли хтось помирає, здатні зачарувати нас, але якась річ або безліч речей помирають з кожною смертю, хіба що, як твердять богослови, існує вселенська пам’ять. У плинному часі був день, коли згасли останні очі, що бачили Христа; битва під Хуніном і любов Єлени померли з чиєюсь смертю. Що помре з моєю смертю, яку зворушливу чи тендітну форму втратить світ? Голос Маседоніо Фернандеса, фарбованого коника на пустирі між вулицями Серрано та Чаркас, грудку сірки в шухляді письмового стола з червоного дерева?


Жовта троянда | Алеф. Прозові твори | Мартін Ф’єрро