home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Притча про палац

Того дня Жовтий Імператор показував поетові свій палац. Вони довго йшли, залишивши позаду перші західні тераси, що — наче сходи майже нескінченного амфітеатру — спускалися до раю, як звався сад, за бронзовими дзеркалами якого й заплутаним живоплотом із ялівцю вже вгадувався лабіринт. Вони безтурботно загубилися в ньому, спершу наче підкорившись грі, а згодом не без остраху, тому що прямі алеї весь час непомітно, але постійно викривлялися, переходячи в коло. Близько півночі спостереження за зорями і вчасне жертвопринесення черепахи дозволили їм вирватися з цього наче зачарованого місця, проте відчуття, що вони загубилися, супроводжувало їх до кінця. Потім вони перетнули передпокої, внутрішні дворики, бібліотеки і шестикутну залу з клепсидрою; вранці з вежі вони помітили кам’яного чоловіка, який невдовзі назавжди зник. Багато сяйливих рік перетнули вони в човнах із сандалового дерева чи багато разів — одну ріку. Імператорський почет рухався вперед, і люди падали ницьма, та якось вони висадилися на одному острові, і якийсь чоловік залишився стояти, бо ніколи доти не бачив Сина Неба, тож катові довелося відрубати йому голову. Їхні очі байдуже дивилися на чорне волосся, танці чорних та їхні химерні золоті маски; дійсність перемішалася зі сном або, краще сказати, була однією з форм сну. Здавалося, на землі не було нічого, крім садів, річок, архітектури і різноманітних розкошів. Через кожні сто кроків небо розтинала вежа; очам усі вони здавалися однаковими, проте найперша була жовтою, а остання — червоною, такими тонкими були відтінки і такою довгою вся низка.

Біля підніжжя передостанньої вежі поет (який, здавалося, не звертав уваги на видовища, що зачаровували всіх) прочитав короткий твір, який ми нерозривно пов’язуємо тепер з його ім’ям і який, за твердженням найдотепніших історіографів, став причиною його безсмертя і смерті. Текст загубився; хтось запевняє, що він складався з одного рядка, інші — з одного слова. Насправді — хоч це здається неймовірним — вірш увібрав у себе весь величезний палац з усіма подробицями, всі знамениті предмети з порцеляни і всі малюнки на них, і сутінки та відблиски призахідного сонця, і кожну мить розпачу або щастя славетних династій смертних, богів і драконів, які жили тут споконвіків. Усі мовчали, а Імператор вигукнув: «Ти вкрав мій палац!» — і меч ката урвав поетове життя.

Інші переповідають цю історію інакше. У світі не можуть існувати дві однакові речі; щойно поет (кажуть вони) прочитав вірша, палац зник, немов зруйнований і спалений останнім звуком. Звичайно, такі легенди — лише плід уяви тих, хто їх вигадав. Поет був рабом Імператора й помер як раб; його вірш позабувся, бо заслуговував забуття, а його нащадки досі шукають і ніяк не знайдуть потаємне слово Всесвіту.


Paradiso [528] , XXXI, 108 | Алеф. Прозові твори | Everything and nothing [529]