home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Everything and nothing[529]

Він був ніхто; за його обличчям (навіть на кепських портретах тих часів не схожим на інші) й численними, химерними, недоладними словами був лише холод, сон, який нікому не снився. Спочатку він гадав, нібито решта людей подібна до нього, проте здивування приятеля, з яким він завів розмову про цю порожнечу, відкрило йому помилку, і він назавжди затямив, що не слід відрізнятися від інших людей. Якось він вирішив, що знайде розраду в книгах, і — за свідченням одного сучасника — вивчив трохи латину і меншою мірою грецьку мову; згодом йому здалося, буцімто те, чого він прагне, може дати простий людський ритуал, і одного довгого червневого дня він здійснив обряд посвяти з допомогою Анни Хетуей{817}. Йому було за двадцять, коли він приїхав до Лондона. Несамохіть він уже призвичаївся видавати себе за когось іншого, щоб раптом не виявилося, що він ніхто; в Лондоні він знайшов ремесло, яке було його покликанням, ремесло актора, котрий на кону удає когось іншого перед юрбою, яка удає, ніби має його за цього іншого. Акторська праця дозволила йому спізнати неймовірну втіху, можливо, вперше в житті; одначе лунав останній вірш, зі сцени прибирали останній труп, і він знову відчував огидний присмак ірреальності. Він переставав бути Феррексом чи Тамерланом і знову робився ніким. Зацькований, він почав вигадувати інших персонажів та інші трагічні сюжети. Відтак, поки його тіло робило в борделях і шинках Лондона те, що має робити тіло, душа жила в ньому, була то глухим до пересторог авґурів Цезарем, то нетерпимою до жайворонка Джульєттою, то Макбетом, котрий розмовляє на пустищі з відьмами, які водночас є богинями долі. Ніхто в світі не був стількома людьми, як цей чоловік, що на кшталт єгипетського Протея міг перевтілюватися в усі ймовірні створіння. Іноді в закутку якогось твору він залишав зізнання, певний, що його не розгадають; Річард запевняє, нібито він один грає багато ролей; Яго вимовляє дивні слова «я — це не я». Посутня тотожність буття, мрій та гри надихнула його на славетні сцени.

Двадцять років він жив, владарюючи над своїми запамороченнями, аж поки одного ранку не відчув огиду й жах через необхідність бути стількома заколотими королями і стількома нещасними закоханими, що сходяться, розходяться й помирають із милозвучними репліками на вустах. Того ж дня він залагодив продаж свого театру. Менше ніж за тиждень він повернувся до рідного містечка, де віднайшов дерева й річку свого дитинства, але вже не пов’язував їх із тими, іншими, знаменитими міфологічними алюзіями та латинськими іменами, які славила його муза. Одначе він мусив бути кимось; і він зробився підприємцем, який відійшов од справ і, маючи певні статки, цікавиться лише позиками, судовими позовами та незначними відсотками від позик. У цій ролі він продиктував відомий нам сухий заповіт, свідомо позбавлений будь-яких натяків на пафос або літературний стиль. Лондонські друзі часом відвідували самітника, і він знову грав для них роль поета.

Історія додає, що до чи після смерті він постав перед Богом і мовив: «Я, котрий марно був стількома людьми, хочу бути лише самим собою». Божий голос відповів йому крізь буревій: «Я також не я; я вимріяв світ, як ти свої твори, мій Шекспіре, ти — одне з моїх сновидінь, ти, як і я, є всім і нічим».


Притча про палац | Алеф. Прозові твори | Ragnar "ok [530]