home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Захопливі захоплення.

Файл № 10

Безперечно, вирішальним моментом Революції стали захоплення обладміністрацій, які розпочалися 23 січня одночасно у кількох областях.


«У Тернополі мешканці міста захопили приміщення обладміністрації... Раніше мітингувальники штурмували Львівську, Івано-Франківську, Житомирську, Рівненську обладміністрації, Хмельницьку та Черкаську ОДА».

(УП, 23.01.2014)


Така синхронність навряд чи може бути пояснена просто революційною стихією.

Дмитро Ярош: «Ми розбудовували ПС як майданчик для спільної роботи, зокрема, й в областях, бо розуміли, що це має бути всеукраїнський чинник, а не окреме майданівське дійство. Там, де ми мали хлопців, вони діяли скоординовано. Я давав команди на захоплення адміністрацій, бо виходу іншого не було. У Львові до обладміністрації зайшли без проблем, потім, коли брали ментівку та СБУ, вже була стрілянина. Як розтаскували зброю із Франківська, більшість її опинилася, на жаль, не в наших руках. Сашко Білий у Рівному, до речі, не допустив жодних підпалів, він був чинником стабілізізації в області, я розмовляв із ментами — вони його вважали адекватною людиною. Ми знайомі з Сашком багато років, він — УНСО, я — „Тризуб“, працювали поруч».

А як штаб Майдану оцінював цю хвилю революції у регіонах? Адже захоплення адмінбудівель було постійною проблемою у спілкуванні з послами ЄС.


«Захоплення будівель облдержадміністрацій у низці областей України є „розширенням Майдану“. Про це заявив лідер самооборони Майдану, нардеп Андрій Парубій... При цьому він зазначив, що „це є великою перемогою Майдану“, оскільки влада стягнула більшість сил правопорядку в Київ».

(УП, 24.01.2014)


Нижче ми наведемо коротку хронологію захоплень держадміністрацій за повідомленнями ЗМІ.

«Станом на 25 січня мітингувальники захопили держадміністрації у 8 областях. Зокрема, територія протесту за цей час поширилася на Київську, Житомирську, Хмельницьку, Рівненську, Тернопільську, Чернівецьку, Івано-Франківську та Львівську області. В облозі знаходяться ОДА на Закарпатті та на Волині».

(УП, 25.01.2014)


«Мітингарі Євромайдану захопили Полтавську ОДА».

(УП, 25.01.2014)


«...стало відомо, що Чернігівську ОДА взято штурмом».

(УП, 25.01.2014)


«У Вінниці люди увірвалися в облраду».

(УП, 25.01.2014)


«У Сумах активісти Євромайдану „окупували“ облраду та барикадують входи до облдержадміністрації».

(УП, 26.01.2014)


Як бачите, революція не обмежувалася лише західними областями. Для нас це було приємною несподіванкою, а для влади стало вироком.

Анрій Мохник: «Коли після 19-го січня почалося на Грушевського, стало зрозумілим, що треба брати владу на місцях. Це була наша позиція. Коли почалися захоплення обладміністрацій, Банкова злякалася, бо не мала сил, усе стягнули до Києва. Коли в Сумах, Дніпрі, Полтаві, Чернігові почалося — це примусило їх сісти за стіл перемовин».

Постає логічне запитання, чому спроба дійти вулицею Грушевського до Кабміну у Києві перетворилася на багатоденну криваву бійню, а більшість обласних адміністрацій впали до ніг протестувальників, наче перезрілі яблука.

Кирило Дороленко: «Тоді існувала теза: перемога буде в Києві. Я у Дніпрі постійно кепкував із міліції, запитував: а де ж „Беркут“ ваш? Вони не могли цього говорити, а я знав де „Беркут“ — весь „Беркут“ був у Києві. Міліціонери стояли в туфлях, зі старими радянськими щитами, якісь курсанти, ліцеїсти, дивилися з острахом, одягнені буквально у те, що знайшли, що налізло, — як майданівці на початку».

На оборону держадміністрацій владі довелося мобілізувати «тітушок».


«У Дніпропетровську на віче неподалік від будівлі ОДА зібралося кілька тисяч мешканців міста. Про це повідомляє сайт Вгороде. Активісти шумлять, періодично чутно хлопки ймовірно петард. Вся обладміністрація взята в щільне кільце. 10 міліціонерів вишикувалися черепахою біля входу в ОДА. Люди намагаються пробитися в будівлю. Опозиціонери пішли на переговори в ОДА. Також на місці перебувають близько 200-250 хлопців спортивної статури, їх прикриває міліція. „Тітушки“ забарикадувались у будівлі облдержадміністрації. Присутні активісти скандують „Тітушок з ОДА!“. Люди вимагають відкриття кримінальних справ. За даними обласного управління МВС, унаслідок сутичок біля Дніпропетровської ОДА 4 людини поранені (троє бійців та один мітингувальник), затримано сім активістів. Під час одного із штурмів ОДА був поранений чоловік. Сотні „тітушок“ під прикриттям охорони ОДА кидали в мітингувальників палиці, каміння, розпилювали сльозогінний газ, закидали мітингувальників димовими гранатами. У відповідь активісти кидали шматки льоду. Ультрас „Дніпра“ отримали вогнепальне поранення із травматичної зброї під час сутичок: група „тітушок“ почала стріляти в ультрас без попередження».

(УП, 26.01.2014)


Але це допомагало не скрізь.

Напевно, на Банковій теж вважали, що все вирішується у Києві. А коли зрозуміли, що помилилися, було вже пізно.

Микола Азаров тоді заявив: «Будівля Кабінету Міністрів в облозі, захоплено будівлю Львівської обласної адміністрації. Проти нас діє не опозиція, а бойовики. Здійснюється спроба державного перевороту, всі, хто підтримує цей переворот, повинні чітко сказати: „Так, ми за повалення законної влади в Україні“, а не ховатися за мирними протестувальниками».

До того ж, владі довелося вигадувати легенду, чому разом із західноукраїнськими повстали міста на Сході.


«МВС: ОДА по Україні захоплюють західноукраїнські бойовики-екстремісти. Захоплення будівель органів місцевої влади здійснюють за участю команд радикалів із Західної України. Про це йдеться у повідомленні МВС. „Вказаних громадян до обласних центрів звозять організованими групами. Після проведення протиправних акцій вони відразу переміщуються в інші міста та області“, — вважають у міліції. У повідомленні також ідеться про те, що дії „бойовиків-екстремістів“ чітко можна простежити під час захоплення Черкаської, Полтавської та Вінницької областей».

(УП, 26.01.2014)


У Києві ж революціонери також не сиділи склавши руки.


«У ніч на 26 січня у мітингувальників на Грушевського з'явилася інформація про те, що в Українському домі на Європейській площі сховалися силовики. Побоюючись удару з тилу, активісти заблокували будинок та почали його штурм. Близько 4:00 ранку до місця подій прибули Віталій Кличко та інші нардепи, які, за їхніми словами, провели переговори з керівництвом МВС щодо виводу бійців внутрішніх військ із будівлі. Після цього силовики безперешкодно залишили Український дім».

(УП, 26.01.2014)


Але найбільш загадковою стала історія із трьома міністерствами у Києві — аграрної політики, енергетики та юстиції. Преса повідомляла про їх захоплення, звільнення і навіть про те, що будівлі, захоплені одними майданівцями, силою звільняли і передавали владі інші майданівці.

Сьогодні ми вже можемо відновити для вас увесь цей карколомний сюжет. Усе почалося з МінАПК.


«Приміщення Міністерства аграрної політики зайняли активісти, очолювані Олександром Данилюком. За його словами, у будівлі розміститься Штаб національної гвардії, де активісти зможуть відпочити та зігрітися, повідомляє „5 канал“. При цьому активісти заявляють, що саме „зайняли, а не захопили приміщення“ на вулиці Прорізній. Щоб потрапити всередину будівлі, вони розбили скло, відчинили двері і зайшли всередину. У приміщенні було кілька охоронців, але, за словами активістів, вони спротиву не чинили і просто пішли звідти».

(УП, 24.02.2014)


Олександр Данилюк: «Ми включились у процес силового протистояння, по-перше, тому, що активно створювали загони, люди були налаштовані, і пояснити їм, що це неправильно, вже не можна було. І коли почалася бійка, уникнути її неможливо, а отже, треба підтримувати наших, бо інакше їх знесуть. Але по-філософськи ми розуміли, що це програшний сценарій, тому почали готувати захоплення адмінбудівель із тим, щоб реально перевести цей сценарій у первісний і заблокувати діяльність найбільш важливих у фінансовому плані держустанов. Першим захопили МінАПК. Це був гарний удар. Бо після того приїхав один із заступників голови СБУ Якименка, який сказав, що у керівництві СБУ зібралися ФСБшники, вони покидьки і негідники, але він є представником українського крила СБУ, сказав, що будуть вибори у ВР, тільки Яника не чіпайте. Мовляв, давайте дотиснемо парламентські вибори — якщо відмовитеся від тиску на Яника, гарантуємо вам проходження у ВР. Сказав, що ми молодці, а будемо ще й такими героями, що всі нас полюблять — і регіонали, і всі. А Яника щоб ми не рухали, бо це для нього болісне питання, і для москалів теж, інакше вони не дадуть провести вибори. На осінь — парламентські вибори, а там уже і Яника якось... Але ж треба розуміти, що маєш справу з гебйом. Я кажу: якщо Яника не зупинити, москалі розвалять країну, і ви це прекрасно знаєте, бо вони у вас там сидять на Володимирській. І вас повбивають, і всіх, нащо воно треба? Краще зробити просто перевибори разом із Яником. Слідом приїхав перший заступник міністра АПК, сказав, що для них дуже важливо зберегти контроль хоч би за частиною міністерства, тому що горять контракти з Катаром на мільярди, декілька великих договорів з арабами, усі їх розривають, нових не підписують, це збитки для держави, а ми ж таки державники. Сказав: розуміє, що нас ніхто фінансово не підтримує, то вони готові для початку дати нам 2 мільйони доларів, щоб показати, що вони теж свої, українці, державники, як ті з СБУ, тільки з МінАПК. Ми сказали: наша ідея — завдавати вам збитків. А по-друге, наші сотні вже тут розміщуються, займають свої поверхи, армія зростає, і у нас все чудово. І якщо з КМДА зіграли у гру — всі разом захопили, то тут опозиції довелося визначатися. Усі нас засудили, сказали, що це неправильно. Але народ уже валив до цього міністерства. Писали, що там було все поламане, — то це брехня. Спали в коридорах, кабінети не чіпали, використовували їдальню та конференц-зали».

Діяльність «Спільної Справи» викликала багато претензій і з боку штабу Майдану, лунали взаємні звинувачення та навіть відбувалися силові сутички. Складно зрозуміти логіку, за якою захоплення обладміністрацій — це розширення Майдану, а захоплення МінАПК чи Мінюсту — провокація.

Причину цього побачити можна, лише осягнувши розумом усі процеси, які відбувалися на Майдані, — і міжнародні, і внутрішньополітичні, і переговорні. Сподіваємося, ми разом із вами зможемо розібратись у цій складній ситуації у підсумку нашого розслідування.

Але так чи йнак, наступним стало Міністерство енергетики.


«25 січня о 10:30 відбулася спроба силового захоплення Міністерства енергетики та вугільної промисловості, незважаючи на озвучені напередодні застереження».

(Сайт КМУ, 27.01.2014)


Олександр Данилюк: «Потім взяли Міністерство енергетики. Навмисне у суботу. Але вони чомусь були на роботі, бо сталась якась там міністерська заруба. До того МінАПК ми брали вночі, там взагалі нікого не було. А тут міністр Ставицький закрився у кабінеті, не відповідав нікому. У його приймальні сиділи я, хтось із заступників, керівник ядерної програми, радники. Вони всі були конструктивно налаштовані — гадали, що Ставицький уже застрелився чи зараз застрелиться. А той, судячи з того, скільки в нього потім знайшли грошей, напевно, ховав бабки. Я питаю заступника Ставицького: ви можете виконувати обов'язки міністра? Він каже: легко, нічого не здригнеться. Я зрозумів: система готова, вони взагалі дуже по-діловому підійшли — мовляв, кажіть, що робити. Керівник ядерної програми запевнив, що Енергоатом і пульт керування ядерними об'єктами розміщені у зовсім іншому місці, там постійна охорона, все нормально. Але уряд став тиснути на МАГАТЕ і казати їм, що ми захопили ядерну кнопку. А ті відповіли, що за мандатом можуть вводити до нас війська навіть без санкції ООН. Тому краще, щоб без них якось розібралися швиденько. Ну й почалась істерика з МАГАТЕ. Ми для себе не розглядали такого варіанту, бо не могли передбачити міжнародних проблем. І вирішили про всяк випадок вийти, бо не знаємо: МАГАТЕ — це добре чи погано, а раптом із ним разом москалі прийдуть? Михайло Волинець приїхав із Профспілок, каже: Сашку, нам тут МАГАТЕ не треба. Я вирішив, що ми краще вийдемо, бо з цими МАГАТЕ до гріха недалеко. Преса з'явилася, коли ми вже все звільнили. А потім вийшов Ставицький і влаштував істерику: ви терористи, ми зараз викликаємо те і се. А що ви можете викликати, ми тут цілий ранок ходимо коридорами, а ви позачинялись у кабінетах і не виходите звідти?».

Утім, на заміну Міністерству енергетики та вугільної промисловості, яке довелося залишити, одразу знайшлось інше міністерство.


«Активісти „Спільної справи“ зайняли Міністерство юстиції, яке знаходиться у Києві на вулиці Городецького, 13. Про це на своїй сторінці у Facebook повідомив лідер „Спільної справи“ Олександр Данилюк. „Зайняте Міністерство юстиції на Городецького, 13. Необхідне підкріплення для будівництва барикади. Всі, хто мають таку можливість, підтягуйтесь“, — зазначив він».

(УП, 26.01.2014)


Олександр Данилюк: «Мін'юст був цікавий кількома моментами: по-перше, там була точка, де вони зустрічалися зі своєю майданівською агентурою, а другий момент, найбільш важливий, — там знаходилися сервери Держреєстра прав власності. Гіперрейдерське місце. Можна було переписати на себе всю нерухомість. Люди, які на юрфаці зі мною вчились і досі працюють у навколоолігархічних структурах, кажуть, що це був нереальний триндець, що такої паніки вони ще не бачили. Перед тим мені дзвонить керівник Самооборони Андрій Парубій: приходь, поговоримо. Ми з ним давно товаришуємо. Приходжу, він каже: не можна так, треба погоджувати, бла-бла. Я йому у відповідь: це херня, те, чим ви там займаєтесь. І раптом дзвонять, повідомляють, що Мін'юст захопили. Він мені: ми ж домовлялися! Я кажу: чекай, ми до цієї теми ще не дійшли, у нас поки що філософська канитель. Заходимо у Мін'юст, даємо оголошення на будівництво барикад, починають усе заливати водою, щоб утворилася крига. Кличко приходив, обурювався з цього приводу: що це таке? хто ви такі? хто займається безприділом? Лукаш, заспана і без косметики, кричала, мовляв, введемо воєнний стан. Ну, а крім того, почався тиск із боку французів, німців: давайте, підписуйте свою мирну історію в обмін на амністію. У мене ж купа особистих знайомих, усі дзвонять: так не можна. Знову почали говорити, що є суперплан, будуть вибори парламентські, словом, СБУшну туфту парили. І все це виглядало сумно. Ми розуміли, що до кінця Олімпіади москалі нічого робити не будуть, і якщо ми питання до того часу не вирішимо, буде жопа. Списку амністованих немає. Тоді пропонувалась амністія взамін на звільнення адмінбудівель та розбирання частини барикад. Я пояснював, що ми захоплюємо адмінбудівлі, бо це перешкоджання роботі влади і водночас захист протестувальників, адже там усередині документи, сервери. От, наприклад, Профспілки — там усередині нічого такого не було, і їхня подальша доля яскраво доводить мою тезу. Я бачив, що нас привчають до середньовічної війни: всі ходять із дерев'яними щитами, а по них будуть стріляти з калашів. Тому треба або ламати склади й озброюватися, або переходити до нашої мирної стратегії».

Захоплені будівлі штаб Майдану використав як козир у переговорах із владою стосовно заручників.


«Депутат і комендант Майдану Андрій Парубій заявляє, що люди звільнять будівлі лише після того, як влада піде на поступки. „Регіоналам час звільнити адміністративні приміщення, такі як Банкова і Кабінет Міністрів. Я думаю, що ми вимагатимемо, щоб Партія регіонів звільнила адміністративні приміщення, і будемо вести переговори з цього приводу... Тобто вони звільняють Банкову — ми звільняємо Жовтневий палац. Я думаю, що такі початкові позиції переговорів, і ми будемо говорити далі, хто і що має звільнити“».

(УП, 28.01.2014)


Проте результатом цих переговорів і тиску на «Спільну справу» стало поступове звільнення адмінбудівель.


«Члени громадського руху „Спільна справа“, очолюваного Олександром Данилюком, повністю звільнили будівлю Міністерства юстиції України».

(УП, 27.01.2014)


А коли сили переконання не вистачало, застосовувались і значно вагоміші аргументи.


«Свободівці звільнили будівлю МінАПК від „Спільної справи“. ЗМІ повідомляють про постраждалих».

(УП, 29.01.2014)


Що ж примусило «Свободу» просто-таки силою звільняти приміщення і повертати їх до рук влади? Пошукаємо відповідь у тогочасних інформаційних повідомленнях. І одразу знайдемо яскраву, але досить типову для того часу історію.


«У прес-службі обласної організації партії ВО „Свобода“ повідомили, що керівника міської парторганізації Кирила Дороленка заарештовано і він перебуває у СІЗО, а керівник „Студентської свободи“ Віталій Роменський — під домашнім арештом».

(УП, 31.01.2014)


Кирило Дороленко: «27 січня почалися масові обшуки у членів „Свободи“, 10-15 обшуків за добу. Я був здивований: рядових партійців трусять, у квартири ломляться, хтось вистрибує через вікна, а мене, лідера організації, не чіпають. Хлопці кажуть: тікати треба, але я не мав морального права тікати. „Наружка“ вже за мною слідкувала, я намагався відриватись, але це було безсенсовно, бо їх було багато у різних образах: той під бомжа, той під шофера, 29-го числа я вийшов із „вписки“, де жив, щоб вдома не з'являтися, пішов на сесію міської ради, на якій повинні були озвучити недовіру режиму Януковича. Тільки зупинився на перехресті вставити акумулятор у телефон — підводжу очі, а переді мною маска-балаклава, потім я на снігу, мене б'ють: „бендеровєц, сука, атдай телефон!“, — мішок на голову, я ще встигаю сказати людям, що стояли на зупинці: „Кирило Дороленко, помічник народного депутата України, всеукраїнське об'єднання „Свобода““, коли опиняюсь у мінівені і розумію, що це вже все. Мені кажуть: „Не переймайтеся, Кирило, ми не бандити. Де ви живете?“ Я кажу: „Ви знаєте“. — „Ні, ви повинні нам показати“. Далі знову про те, що я бандерівець і сука. Це була „Альфа“. Мене відвезли додому, я показав свої двері. „Хтось є вдома?“ — „Не знаю, я тут не живу“. — „Зараз твою маму привеземо“, — і знову до машини. Я там сидів, поки маму з роботи не забрали, вона тоді працювала на ринку. Мама питає: „Ви нічого підкидати не будете? Я тоді вам спокійно відчиню“. Я кажу: „Не вір їм“. Запитали, чи є якісь заборонені предмети, речовини. Я сказав, що ні, бо хіба я дебіл щось подібне вдома зберігати? Мене привезли 5 автоматників, „альфачів“, купа перевдягнутих у цивільне, разом людей 10-15, посадили на диван — сиди тут під автоматом, поки вони шаряться по квартирі. І поняті свої, адвоката мого не пускають — усе, що хочеш, те й роби. Одразу взялися за мою кімнату. Знайшли книжку Яроша „Нація і революція“, вилучили націоналістичну літературу, книжок 15-20 забрали на експертизу. Поки вели обшук, я їм розповідав про Майдан, про те, хто такий Янукович і що поганого він зробив для України. Раптом мені кажуть: „Кирило, можна вас? Це ваш ноутбук?“. І дають мені щось у руки, я рефлекторно хотів узяти, а потім дивлюся — ноутбук не мій, одразу зупинився, рукави на руки натягнув, бо вони хотіли, щоб я залишив відбитки. Мама каже: коли я ішла на роботу, його в шафі не було. А в ноутбуці виявилося два файли — схема Запорізької АЕС, план, який може бути тільки у головного інженера, і мій буцімто лист до Януковича, у якому я звертаюсь із вимогою звільнити всіх заручників Майдану і погрожую, якщо цього не зробить, підірвати атомну електростанцію. Отакі два файли. І потім: „Кириле, пройдіть, будь ласка, до туалету“. У них була відеозйомка, але вони фільмували вибірково. Проходимо в туалет. „А що це?“ Я кажу: „Не знаю, мабуть, мило господарське“. „Ваше?“ — „Ні, не моє, мабуть, ваше“. — „Не треба нам такого казати, зараз будемо вибухотехніка викликати“. Викликають вибухотехніка. Але я продовжую спілкуватися з ними, поки вибухотехніки все описують. Далі вже обшук особливо не проводили. До погреба зазирнули просто так, на мене матеріалів уже вистачало, далі їм було нецікаво, бо обшук уже тривав 8 годин. А тим часом обшуки проводилися ще й у партії „Свобода“, на „вписці“, де я ночував, у Віталія Роменського, у Ярослава Синиці — я нарахував б обшуків одночасно. Їм потрібно було 4 людини для організації. У Ярослава Синиці, хоч він і лежав у лікарні поранений тітушками, знайшли вибухівку часів Другої світової, у Роменського — гранати Ф1, одну у нього вдома, другу — там, де він ночував. При цьому батько Віталія Роменського взяв гранату в руки і сказав: „Це моє“, а вони забрали і сказали: не треба брати не свої гріхи. Мама Синиці почала палити книжки, свободівську документацію, вони живуть у приватному секторі, в хаті пічка є. Інші спускали документи в унітаз. У Міли Мороз теж був обшук, але вона в той час знаходилася на Майдані».

Звісно, громадськість знала про цю справу лише зі скупих інформаційних повідомлень. На кшталт такого:


«Голова Дніпропетровської міської організації ВО „Свобода“ Кирило Дороленко та керівник „Студентської Свободи“ в місті Віталій Роменський заарештовані за підозрою у „скоєнні теракту“. Інформацію про це підтвердив радник голови партії ВО „Свобода“, координатор дніпропетровської обласної організації „ГРАД“ Андрій Денисенко. За його даними, лише через важку черепно-мозкову травму, завдану „тітушками“ 26 січня, не заарештований заступник Дороленка Ярослав Синиця. Він лежить у лікарні. У розшуку як підозрювана в підготовці теракту перебуває прес-секретар міської організації, редактор блогу „Якщо не ти, то хто?“ Міла Мороз».

(Fakty.lCTV, 1.02.2014)


Але зараз ми з вами вже можемо отримати значно докладніші свідчення.

Кирило Дороленко: «Яка була ідея: я є лідером організації', ми вирішили підірвати Запорізьку АЕС, звісно, ми смертники, у Києві є журналіст Міла Мороз. Вона мала як журналіст написати про наш „подвиг“. Усе було продумано. Вони слухали телефони, а ми у запалі могли щось наговорити. Коли міліція нас не пустила до міськради, Роменський сказав, що він би їм гранату кинув — то в нього й „знайшлася“ граната. Я спілкуюся про археологію — то в мене, історика-археолога, знайшли те, що треба копати. А Мілі Мороз ми якось сміхом казали, що отримає Пулітцерівську премію, вони її теж пришили, хоч премія й американська».

Як вам рівень задуму? Підірвати Запорізьку атомну станцію двома брусками тротилу! Але ядерний аргумент уже спрацював на міжнародному рівні, коли МАГАТЕ вимагало звільнити Міністерство енергетики. Тож чом не спробувати ще раз? Ще й підкріпити «щиросердим зізнанням» затриманих.

Кирило Дороленко: «Нас із Роменським привезли до тюрми, його згодом звільнили під домашній арешт. У тюрмі я сидів у двійці. Зі мною спочатку посадили наркомана, який повинен був не давати мені спати. У мене обшук був 8 годин і до того практично не спав, у камері +8, холод собачий, ще і цей наркоман постійно розповідає свої історії, що це у нього 8-ма ходка, що він рецидивіст, „жила-була, яка у тебе стаття“ і таке інше. І припускається помилок — людина, яка про мене нічого не знає, раптом починає співати пісню: „а голубі лєтят над нашим домом і хочут кинуть бомбу в сельсовет“. Я питаю: звідки ти знаєш, за що я тут? Тільки під ранок заснув. У нього була задача виснажити мене. Зранку повели на слідчі дії, написали, що звинувачений у тому й тому, і назад на ITT, а там уже інший чувак у камері: я — рецидивіст, ще по малолітці пішов, із 40 років — 28 на зоні. Я кажу: поділіться досвідом, бо вже зрозумів, що до чого. Він теж проколовся, вертаюся з прогулянки — в камері ручка. Навіщо? Каже: мене випускають, кому подзвонити, що передати? Номер старий. Я кажу: скажи сбушникам, що я не винен, і передай, щоб мене не забували. І тут він починає мені розповідати про історію та археологію. Як це так, кажу, ти сидів у тюрмі й оперуєш такими цікавими для мене, історика, речами, терміни вживаєш? Розрахунок був, що я дам номер телефона свого подільника на волі, вони його візьмуть і почнуть крутити. Якось на слідчих діях мій адвокат каже, що синичка полетіла. Виявилося, що вони хотіли Ярослава Синицю виписати з лікарні, щоб посадити в тюрму. А вночі Синиця зник із лікарні. Лікарі сказали, що нічого не знають, приїхала „швидка“, його забрали і все. Насправді його вивезли на Майдан, але ж СБУ пішло по сліду, коли стало небезпечно, Ярослава переправили у монастир на Західній Україні, він там у монахів переховувався. Слідчі мали тиснути на мене через прес-секретаря Мілу Мороз — погрожувати строком їй, якщо я не візьму все на себе. Казали, що Роменський пішов під домашній арешт і почав давати свідчення проти мене, щоб розкручувати мене на свідчення у справі.

Мене перевели у СІЗО, посадили зі мною чувака, який повинен був стукати на мене. Везли до СІЗО дуже серйозно — на вулиці було -30, мент, який супроводжував, відчинив кватирку у „воронку“, сказав: „Це тобі, щоб свіжо було, ти наших на Майдані палиш за гроші“. Я кажу, що за ідею, а він: „Ні, ти за гроші там стояв!“. І хвилин 40 я сидів на морозі як забрали — у джинсах і легкій курточці. Потім завезли на вокзал, у загальну камеру, і я зекам кажу: друзі, я з Майдану, давайте піднімемо бунт, а нас звідти підтримають. Одразу прибігають менти: „Дороленко, на вихід!“. Мене окремо, рецидивістів, наркоманів, убивць відвели, а мене починають перевіряти металошукачем, до рота зазирали, щоб я нічого не проніс. У мене була серйозна стаття, не бакланська, у тероризмі в нас ще нікого не звинувачували, адміністрація поставилася відповідно, потім виявилося, що у моїх супровідних документах написано: лідер, схильний до бунтів та лідерства. Мені було заборонено дивитися в очі охороні, я повинен був постійно тримати погляд у підлогу, щоб не було зорового контакту. Коли я ішов коридором, усіх в'язнів ховали, щоб я ні з ким не міг контактувати.

Мені потім хлопці розповідали: „Ми тебе шукали, бо в зоні завжди можна знайти людину, але ми тебе не знайшли“. Приїздив представник ЄС шукати, але мене заховали так, що навіть шнирі мені нічого не могли передати. СБУшники під час слідчих дій кажуть: тебе всі забули, тобі хана. Я почав із ними спілкуватися, розповідати, що таке Майдан, що таке Революція, вони потім самі мене прохали розповідати, бо їм там про нас такого наговорили! Заходить керівництво, бачить, що люди зі мною спілкуються, кажуть: Дороленка в окрему камеру. Поставивши охоронця, якому заборонили спілкуватися, він у телефон втикав, очей не піднімав. А я далі розповідав про Майдан, Революцію, так що вони потім мене вже не у воронку возили, а саджали в кабіну. Вони припинили вірити у ту маячню, що мені шили, СБУшники вже сприймали мене по-іншому, хоч це було заборонено, і хлопці могли реально отримати по шиї. А за 3-4 дні сиджу в камері, раптом стукіт у двері і слова: „Слава Україні“. Значить, знайшли! Сиджу на СІЗО, і раптом до мене йде їжа потоком, несуть і несуть. Співкамерник дивиться, каже, давай ділитися з братанами по камерах. Я — будь ласка, кому що, кому бутерброд, кому курка. Телевізор мені заносять. Я кажу — давай буду дивитися новини „5 каналу“ за цигарки, бо я не курю. Співкамерник мені казав: візьми все на себе, давай покуримо наркотиків, понюхаємо амфетамінчика. А в мене щоранку шмон. Отак я вчився жити по-новому. Ми гуляли не на вулиці, а на даху в'язниці, де було те саме, що в камері, тільки щілина під стелею більша. Я, по суті, неба не бачив — просто з однієї камери в іншу, де більше повітря. Ні ручок, ні олівця, ні книжки мені не можна було, але я за цигарки, за те се діставав щось, писав листи і вставляв у справу, казав, що це у мене примітки для справи, і вони не перевіряли. Так через адвоката передавав на волю листи».

Історія Дороленка — мабуть, найяскравіша, але не єдина. Сотні людей сиділи під домашнім арештом та у камерах. Саме заради таких в'язнів «Свобода» силою звільняла адмінбудівлі у Києві. І договір обміну будівель на людей певний час працював.

Кирило Дороленко: «Після 22-ї на хату заборонено заходити вертухаям. Із 22-ї до 6-ї — це моя камера. Лягаю спати, коли о 22-15: „Дороленко, на вихід!“. Я розумію, що мене переводять у прес-хату. Все. Я питаю: „А навіщо?“ — „Узнаєш! Не розмовляти, очі в підлогу!“ І ведуть мене не як завжди нагору, а вниз у підвали, кайданки на руках, я не можу нічого, підводять до камери, відчиняють. Я думаю: усе, зараз мене приколють, що робити не знаю. А в камері сидить слідак. „Ти підписуєш?“ Я кажу: „63-тя“. [Стаття 63 Конституції України дає право не свідчити проти себе та близьких]. Він каже: „Сталися певні події на Майдані, щодо тебе ухвалили рішення, завтра суд, швидше за все, вийдеш на домашній арешт“».

Тему тероризму взагалі тоді «качали» дуже активно. Ця тема мала стати головним аргументом влади в очах міжнародної спільноти.


«Пасажир, який намагався захопити літак рейсу Харків — Стамбул 7 лютого, під загрозою вибуху вимагав звільнення усіх заручників в Україні. Про це заявив начальник Головного слідчого управління СБУ Максим Ленко під час брифінгу, повідомляє Укрінформ. „Під час польоту харків'янин 1969 року народження спробував увірватися до кабіни пілотів і вимагав розвернути літак у напрямку Сочі, де, як він сказав? „знаходяться Путін та Янукович, у яких руки в крові“, — заявив Ленко. За повідомленням турецьких ЗМІ, „викрадач літака“ — громадянин України 1969 року народження на прізвище Козлов. Припускають, що він був напідпитку. У Міністерстві закордонних справ заявили, що українець не мав при собі ні зброї, ні вибухівки“».

(УП, 08.02.2014)


А от масштаб захоплення заручників владою вражає.


«Нині затриманими залишаються 116 активістів Майдану. Про це на майдані Незалежності під час інформаційного мітингу заявив лідер фракції „Батьківщина“ Арсеній Яценюк. „Станом на зараз уже 122 наших героя звільнені з казематів Віктора Януковича. Це зроблено за останні кілька днів. Але ще 116 людей, яких незаконно утримує режим Януковича за ґратами, лишаються в тюрмах. Наше завдання — звільнити всіх“, — заявив Яценюк».

(УП, 02.02.2014)


Саме тому Майдан погодився на звільнення адмінбудівель і перемир'я.

Андрій Мохник: «Після 19-го ситуація була у глухому куті — регіонали наполягали, що їхні дії були законними, а ми діяли не за законом: захопили адмінбудівлю, нападаємо на представників влади з коктейлями Молотова. Треба врегулювати. — Як? — Ви звільняєте все — І? — Ну, і все. — А заручники у СІЗО? — Розглянемо окремо. — Ні, всіх на всіх. — Але ви звільняйте Хрещатик, Грушевського та Інститутську. Однак врешті вдалося погодити, що вони відпускають заручників і припиняються активні дії на Грушевського. Ми сказали, що Київраду Попову не віддамо — хай це буде представник ОБСЄ».

Але українська влада надто швидко зрозуміла, що заручники — це прекрасний інструмент тиску як на весь Майдан, так і на активістів персонально.


«Вагітну дружину Олександра Данилюка затримали за підозрою у контрабанді наркотиків. Прес-служба Штабу національного спротиву отримала тривожну інформацію про розвиток ситуації із родиною лідера громадського руху „Спільна справа“ Олександра Данилюка, на цей момент його вагітну дружину з півторарічною дитиною на руках, яка була затримана за підозрою у контрабанді наркотиків, митники відпустили з кімнати для допитів».

(Uainfo.org, 28.01.2014)


Олександр Данилюк: «Після захоплення Міністерства енергетики подзвонив голова СБУ Якименко і сказав, що відміняються усі переговори, які зі мною вів його заступник, хоча й заступник мені натякав, що вони знають, де моя родина і таке інше. Якименко знову сказав про сім'ю, що їй триндець. У мене під домом з'явились автоматники, незрозумілі люди у цивільному в машині. Я зрозумів, що коли така ситуація, родину треба евакуювати. Потім відбулась історія з підкиданням дружині наркотиків. Слава Богу, вони зрештою полетіли з України. Це коштувало серйозних міжнародних впливів, бо наші вже нічого не вирішували, і всі домовленості про те, щоб їх випустили, були з Москвою. До мене приїздили донецькі бандити, старий криміналітет, казали, що це неправильно, це перебір — вагітна жінка, дитина, так не можна, це вже правил ніяких не існує. Поїхали з цим до Яника, повернулись. Яник сказав, що вже не вирішує ці питання. Причому я дзвонив їм і казав: ви покидьки, якщо хочете, я здамся, нащо третирувати вагітну жінку з дитиною? Вони сказали: пізно, це через Москву вирішується, хочете — дзвоніть до Москви. Я сказав: я в Москві нікого не знаю, я вас знаю, покидьків».

Судячи із затримання вагітної жінки та дитини, операцією і справді керували з ФСБ. Луб'янка легко впізнавана за почерком.

Олександр Данилюк: «Я думав якийсь час побути поза Майданом, але неможливо було навіть користуватися мобільним, бо проти мене працювали, і незрозуміло було, хто є твоїм союзником. Тому вирішив їхати до Лондона, бо там БіБіСі, це центр поширення інформації. Але питання, як виїхати? Реально проблематично було навіть скористатись і-мейлом, бо кілька спроб відкрити мій мейл призводили до того, що приїздили менти, дуже оперативно. Я пробував перейти польський кордон, потім перейшов до Молдови, звідти вилетів на Лондон.

Я залишив Майдан на третій чи четвертий день перемир'я. У Лондоні ніхто не вірив, що росіяни готують вторгнення. Навіть накопичення сил у Криму не бачили. Але БіБіСі свою функцію виконала. Коли почалася гаряча пора, я на БіБіСі був основним спікером, і свою роботу зробив. Бо єдиною версією на той момент у них була така, що у нас тут внутрішній конфлікт, а я давав правдиву версію, був учасником усіх заходів, три дні не виходив із БіБіСі. Але коли почався штурм Профспілок, ми знову взяли МінАПК, і це було принципово, бо ми розуміли, що план ліквідації Майдану відпрацьований без урахування захоплення адмінбудівель».

І це розуміли не тільки у «Спільній справі».

Андрій Мохник: «Владу турбувало найбільше КМДА та Грушевського. КМДА — це „Свобода“ а Грушевського — „Правий сектор“ Вони так вважали. Перший крок — віддати КМДА та розблокувати Грушевського. Ми сказали — хай ПС зробить смугу на Грушевського, за ними й ми. Тоді звільнили проїзд на Грушевського, і ми вийшли з КМДА. А коли 18-го почався Мирний наступ, до КМДА знову зайшли свободівці».

Після початку бойових дій адмінбудівлі почали знову переходити до рук революціонерів.


«Біля будівлі Київської міськдержадміністрації на Хрещатику горіли ворота, протестувальники зайшли в будівлю. Про це „Українській правді“ повідомили очевидці. Горіла також будка пропускного пункту біля воріт. Мітингувальники підпалили шини і збираються будувати там нову барикаду».

(УП, 18.02.2014)


«Євромайданівці зайняли у Києві приміщення Головпоштамту, Державного комітету телебачення і радіомовлення, а також декілька кав'ярень на Хрещатику».

(УП, 19.02.2014)


Врешті-решт саме захоплені адмінбудівлі — не лише у Києві, а головне, по всій країні — і стали вирішальним аргументом у перемозі Майдану.


Звідки взявся «Правий сектор». Файл № 9 | Майдан. Таємні файли | Медицина Майдану — від вогнепальних до ВІЛ-СНІД. Файл № 11