home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Медицина Майдану —

від вогнепальних до ВІЛ-СНІД.

Файл № 11

Ми підходимо до дослідження іще одного феномена української Революції — медичної служби. Кожен, хто був на Майдані, бачив людей із червоними хрестами на футболках та касках. Але насправді ми навіть не уявляємо, наскільки це велика робота — організувати дієву медичну службу на абсолютно добровільних засадах.

Вадим Васильчук: «Після розгону 30 листопада ми зібрались у Михайлівському соборі. Тоді медична служба фактично і народилася, бо раніше поранених не було, нас ніхто не бив. Першим зголосився хтось із волонтерів, потім почали підходити медики. Пам'ятаю, скільки перекису водню нам принесли, просто ящики. У Соборі столи поставили. Прийшов дядько кров на обличчі, рука висить. Устим Голоднюк, якого потім, 20 лютого, застрелили, прийшов перемотаний бинтом, щасливий, що не поїхав, що був на вістрі, захищав Україну, як справжній козак, а що голову розбилито таке».

Із нашим головним свідком, нині народним героєм України Всеволодом Стеблюком ми познайомилися в Українському домі наприкінці січня. Він попросив організувати поетичний вечір для психологічної реабілітації постраждалих на Майдані, а потім тихцем зізнався, що є діючим полковником міліції.

Всеволод Стеблюк: «На Майдані я працював інкогніто, бо на той момент був професором кафедри криміналістики та судової медицини академії МВС і мав звання полковника міліції. Полковник міліції на Майдані — самі можете уявити. Офіційно медична служба Майдану утворилася 1 грудня після того, як люди зайшли у Профспілки. Тоді там зібралися люди, які були у медслужбі під час Помаранчевої революції, у медичній комісії Руху ще 1989 року — Олег Мусій, Станіслав Нечаєв, Олег Гаврилюк, Олена Євстигнєєва приєдналася, свободівець Андрій Гук. На Майдан вийшла неймовірна кількість людей, і треба було починати щось робити. У Профспілках зібралася дуже потужна команда керівників, службу очолив Святослав Ханенко, депутат від „Свободи“ — він не заважав працювати, але тримав нас у курсі, що там вирішили великі люди у штабі. Кілька разів приходив Тягнибок, я його спитав: ну що, згадуєш, як на студентському майдані у 1991-му разом працювали? Через зайнятість в Академії я не мав можливості взятися за організаційні моменти, сказав, що буду чергувати як лікар. Основний медпункт був у Профспілках на третьому поверсі. Але паралельно з'явились, як ми їх називали, „дикі“ медики — це люди, які не могли показати диплом про медичну освіту. Вони переважно ходили Майданом, виявляли хворих, розносили пігулки — зрозуміло, у періоди затишшя. Їм допомагала Ольга Богомолець — спочатку медикаментами, потім білі каски з'явилися. Футболки „Медична служба Майдану“ та „Швидка медична допомога Майдану“ привезли львів'яни, їх переважно носили „дикі“, наші цим не переймались. Офіційно ми називалися „медична служба Штабу національного спротиву“, були офіційною структурою Штабу».

Як уявляє роботу медиків більшість із нас? Дуже просто: сидиш у медпункті, поки прийде хворий чи поранений, а тоді на ньому демонструєш щось із репертуару доктора Хауса. А насправді...

Всеволод Стеблюк: «Фармацію Майдану взяли на себе Наталя Шолойко, тоді директор музею-аптеки на Подолі і доцент медичного університету Богомольця, та Олена Золотова з київського КП „Фармація“ — вони робили заявки на ліки, сортували те, що звезли, розподіляли по медпунктах. Перед тим, як допустити лікаря до роботи у медпункті, обов'язково перевіряли наявність у нього диплома, сертифіката — це було суворо. Існувала своя санстанція, яка ходила наметами, з'ясовувала, чи не завелися воші, чи нема інфекцій, і до їхньої честі, зауважу, що на Майдані не було жодного спалаху інфекційних захворювань. При такому скупченні народу. Це феномен. Тому що все контролювалося. Санстанція перевіряла буфети, щоб там були одноразові рукавички, щоб дотримувалися правил. Потім з'явилася психологічна служба Майдану. Психіатр Володя Погорілий організував психіатрів, психологів, які потім стали психологічною кризовою службою, їхня основна база була у готелі „Козацький“».

Медична служба жила за загальним ритмом Майдану — від загострення до загострення.

Всеволод Стеблюк: «Під час першого штурму 10-11 грудня сильно поранених не було, медичної допомоги надавати особливо не було кому. Переважно штовхалися. Мене тоді затисли між двома кордонами внутрішніх військ, приперли до барикади, тому я особливо нічого не бачив, колихався разом з усіма. А перед Новим роком ентузіазм людей почав згасати, бо у всіх робота, медики не могли залишатися так довго, були проблеми з тим, кого поставити чергувати у медпунктах».

Це складно собі уявити — вдень працювати медиком, а потім у вільний час іти на Майдан, щоб там знову працювати медиком. Особисто ми на Майдані повністю міняли рід занять — працювали руками, спілкувалися з людьми, це було своєрідною психологічною розрядкою. Але в медиків професія особлива. І складається з несподіванок.


«Станом на 6:00 ранку до лікарів бригад екстреної медичної допомоги звернулося 103 учасника акції протесту. Про це повідомляє Департамент охорони здоров'я КМДА. „42 з них госпіталізовано. Чотири особи отримали травми тяжкого ступеню важкості (травми очей, кінцівок). Серед інших причин госпіталізації — травми, забої, рвані рани, черепно-мозкові травми“, — йдеться у повідомленні. Правоохоронці, в свою чергу, продовжують жалітися на велику кількість постраждалих колег».

(УП, 20.01.2014)


Всеволод Стеблюк: «На Водохреще Олег Мусій буквально відловив мене, коли я зайшов у Профспілки, каже, що зовсім біда, нема кому чергувати, і попросив мене вийти поза чергою, бо ніхто вже не хоче — тоді ж народ був незадоволений стоянням і вимагав, щоб лідери починали щось робити. Я погодився, але мав іще зустріч. А коли на Грушевського почало гупати, дзвонить Мусій: тут уже поранені пішли, а я один. Я приїхав у Профспілки, поруч опинився ще один лікар — Руслан Горобець теж, як я кажу, медикамент, із центральної поліклініки МВС. Ситуація абсурдна — два міліцейські лікарі приймають поранених міліцією. На той момент ми мали одну єдину голку з ниткою — з шовного матеріалу та пару пінцетів, і коли повалили поранені, був шок — нема чим працювати. Наталя Шолойко почала видзвонювати колег із фармбізнесу, і тут усе повалило — за годину не було куди складати матеріали. Проте довгий час ми з Русланом працювали вдвох. Тоді стався перший шок — ми побачили ураження від травматичної зброї. Це було жахливо. Травми досить серйозні при тому, що ніхто не знав, що робити з вогнепальними пораненнями. Ми намагалися шити, обробляти рани, перев'язувати, воно потім розлазилося. Річ у тім, що вогнепальну рану не можна зашивати, там є зони молекулярного струсу, у них процеси по-своєму розвиваються, ці помилки були навіть на початку війни, пару місяців пройшло, поки навчилися. Тоді ж у наших руках побував знаменитий козак Гаврилюк. Він отримав осколок у шию, рана досить велика, і осколок пульсував. Ми перезирнулися з Русланом — осколок можна потягнути, але якщо він у судині, то це гаплик, хлопець зійде кров'ю. А якщо перетиснути сонну артерію, може бути інсульт. А Гаврилюк ще й поводився збуджено: мовляв, ви тут коновали, давайте швидше, мені ще завтра сніданок хлопцям готувати, кашу варити. Руслан каже: давай спробуємо так: я буду тягнути, а коли щось, ти одразу затискачем артерію береш. Витягни нормально, виявилося, що судину не зачепило. Потім було дуже прикро бачити, коли його голого по снігу тягали, якийсь підполковник повідривав шви на шиї, що я накладав. Це вже просто садизм».


«В Інтернеті з'явився ролик, як „Беркут“ і інші силовки в чорній формі внутрішніх військ знущаються із затриманого чоловіка на Грушевського. За інформацією депутата Андрія Парубія, ним є Михайло Гаврилюк. Після оприлюднення відео його змогли знайти, і станом на 19:08 він у штабі Самооборони Майдану, отримує медичну допомогу. На відео, яке було оприлюднено вдень у четвер, видно, як беркутівці роздягли його, а потім знімали на відео і фото його оголеного на морозі».

(УП, 23.01.2014)


Всеволод Стеблюк: «Згодом підтяглися лікарі, до другої ночі вже можна навіть було вийти покурити. У медпункті сморід сльозогінного газу, бо його приносили на фуфайках, на масках, воно все випаровувалося, крики, істерики... Але були й позитивні моменти, наприклад, київські байкерші привезли поїсти — домашньої картоплі з грибами та м'ясом, огірків. Усе це тривало три доби. Тоді були розгорнуті медпункти у Парламентській бібліотеці та у книгарні „Наукова Думка“. Там був Ігор Ільків, він приймав перших загиблих — Нігояна та Женевського. Ті пункти під час штурмів „Беркута“ періодично розбивали».


«Від поранення загинув ще один протестувальник, його ім'я поки не відоме. Про це „Українській правді“ повідомив черговий лікар Микола Сівак. Молодий чоловік віком 20-25 років. Він був застрелений, поранення у грудну клітку в області серця. Він поступив у медчастину близько 8 години ранку вже без пульсу. Тіло загиблого знаходиться у медчастині на Грушевського, яку розгорнули в одній із будівель. Раніше повідомлялося про те, що від кульового поранення загинув Сергій Нігоян».

(УП, 22.01.2014)


Всеволод Стеблюк: «Після Водохрещі наші взяли Український дім, і там я став керівником медслужби. Я керував терапевтичною службою, хірурги зробили свою окрему маленьку хірургічну. А в нас на третьому поверсі був медпункт. Тоді знову почалися хвилі — спочатку лікарів було багато, потім під час затишшя їх меншало, коли наставало загострення — знову збиралися. Хворі спочатку лежали в нас на підлозі, ми їм поклали каремати, але прийшли гуцули, сказали: знайдіть нам дощок, і зробили двоповерхові нари. У мене було 12 ліжок стаціонару. Хвороби були різні. Нетяжкі пневмонії ми лікували просто у себе. Антибіотиків вистачало. Були й тяжкі, ми їх перевозили до лікарні. Від пневмонії померли двоє хлопців, які мали ВІЛ-СНІД. Одного такого ми витягли у 5-й лікарні, але доводилося туди їздити і дуже жорстко пояснювати лікарям, що робити, бо вони не хотіли заводитися з ВІЛом. В Українському домі працював середній медперсонал, на кожного пацієнта були листи призначень — усе як годиться. Причому всі мали основну роботу. Я працював в Академії, після того перевдягався у цивільне та їхав на Майдан. Там був до 1-ї ночі, потім їхав додому, спав, а на 7-му ранку треба було здавати до Штабу зведення: скільки було хворих, скільки звернень, діагнози — все обліковувалося, тому о 6-30 я знову був на Майдані».


«У Львові готові прийняти людей, що постраждали під час сутичок в урядовому кварталі в Києві. Про це у своєму Facebook повідомив мер Львова Андрій Садовий. „Отримуємо інформацію, що травмовані в сутичках з міліцією в Києві не завжди відчувають безпеку в столичних медичних закладах. Тому львівські медики виступили з ініціативою приймати на лікування до наших лікарень усіх поранених незалежно від місця проживання“, — повідомив він, надавши контакти та адреси відповідних закладів».

(УП, 20.01.2014)


Всеволод Стеблюк: «Потім настало 18 лютого. Міліція захопила Жовтневий палац, там залишився медпункт, у якому працював Ігор Ільків, той самий, що приймав тіла Нігояна та Жизневського. Він тепер надавав допомогу пораненим „беркутам“. Потім захопили Український дім, ми перенесли все у Профспілки. До честі сказати, міліціонери не зачепили медичних пунктів, коли ми повернулися, то побачили, що все залишилось, як було».

Тут варто зауважити, що бібліотеку, яка так само, як і мед служба, постала в Укрдомі завдяки народній ініціативі, міліціонери знищили — стелажі завалили, книжки потоптали.


«Бібліотека в „Українському домі“ з'явилася зовсім нещодавно — після того, як протестувальники Євромайдану звільнили будівлю від представників внутрішніх військ, які там перебували. За п'ять днів існування спільнота залучених у процес творення бібліотеки людей виросла з двох осіб на декілька порядків».

(УП, 31.01.2014)


Всеволод Стеблюк: «Бібліотеку зруйнували, бо у ній, певно, бачили небезпеку. Але замість втраченого в Українському домі були організовані медпункти у чебуречній, вареничній, Головпоштамті, у Консерваторії він і до того був, а тоді з'явився у магазині „Хелен Марлен“ — усього працювало 17 медичних пунктів».


«На території Михайлівського собору облаштовано пункт збору медзасобів. Протестуючі приходять самі і допомагають дістатися до собору постраждалим з Майдану. На площі перед собором знаходиться близько 300 осіб, в основному кияни, які приносять теплі речі, їжу і медикаменти. Разом з тим, в самому монастирі організовано нічліг для протестувальників, безліч медиків приймають доставлені ліки. Як розповів служитель храму, в собор надійшло понад 100 осіб. „Тут навіть робили серйозні хірургічні операції, вся трапезна відведена для допомоги пораненим. Всю ніч працювали медики“, — сказав він».

(УП, 19.02.2014)


Серед наших свідків виявився і представник так званих диких медиків, який став їм мимоволі саме 18 лютого.

Іван Філіпович: «Ініціатором Мирної ходи був лідер ДемАльянсу Василь Гацько. Тому він сказав: на нас лежить відповідальність, бо Мирна хода буде з нашої ініціативи. Ми підготували для демальянсівців каски і вирішили пофарбувати їх у блакитний колір — блакитні каски, символ миротворців. І бронежилети закупили. Нам люди приносили гроші, продукти та ліки, і ліків накопичилося багато. Була дівчина, яка їх відсортувала і зробила набори першої необхідності — вату, бинт, перекис, іще щось. І в торбах від протигазів зробили всім хлопцям такі аптечки. Був ще запас і більш серйозних ліків, ніж просто перша допомога, зібралася велика торба, вона питає: хто її візьме? Кажу: давай, я. — А як будемо знати, що вони у тебе? Я сказав, що зараз візьму білу футболку, намалюю червоний хрест, на касці намалюю червоний хрест і всі будуть бачити, що аптечка у мене. Взяв торбу, вона доволі тяжка була. Стали ми біля Марийського, і коли кинули перші гранати, наші хлопці сказали дівчатам, щоб верталися на Майдан. Вони почали сперечалися. Але Гацько доручив мені як найстаршому і киянину, який знає провулки, відвести всіх дівчат на Майдан дворами, бо там починалася війна. Я повів дівчат довкола через Мечнікова, ми прийшли на Майдан, і тут починають говорити, що в Марийському бій, і троє чи четверо дівчат заявляють: повертаємося туди. Я кажу: вас самих не пущу, якщо ви так хочете, значить, іду з вами і буду біля вас. Ми почали підніматись Інститутською, коли назустріч понесли перших поранених. А в мене футболка із хрестом. Кричать: „Медика!“. Я відкриваю аптечку, беру перекис, ллю на голову, бинтом перев'язую, щоб до Профспілок донесли, бо там кров рікою. Я взагалі дивуюся, бо крові боюся, — і зараз, як бачу кров, мені стає зле. А там щось зі мною сталося — 5 чи 6 людей перев'язав. У мене руки були чорні від крові, я потім їх трохи снігом обтер. Десь там і підхопив гепатит. Після того рік лікувався. 100 тисяч гривень на це витратив, 12 тисяч доларів на ті гроші. Я людина від медицини далека. А коли ти безпосередньо стикаєшся з кров'ю, коли це війна, то все стає інакшим».

Всеволод Стеблюк: «18-го працювали важко, але справлялися — коли почали нести з Маріїнки, я відчергував в Укрдомі і саме збирався додому. Тут мені подзвонили, то залишився до ранку, бо лікарів не було, тільки медсестра Іра Солошенко. А 19-го вже приїхав у Михайлівський, там ми почали розгортати госпіталь. Народ на Майдані був такий, що забезпечували всім. Вискакуєш, кажеш: стерилізаторів немає — за півгодини вже є. Кажеш: треба апарат штучної вентиляції — привозять. 19 числа приймали все, що з ночі, — активних дій не було, але того, що з ночі, вистачило. Я три доби звідти не виходив, ночував просто у соборі. А 20-го почали привозити кульові поранення, до нас дотягували найбільш тяжких, інколи вже трупи. Профспілки згоріли, у чебуречних та „Козацькому“ нічого особливо не організуєш. Усіх тягнули до нас. За той день у нас було 26 кульових поранень, ми порахували. Двоє померло на операційному столі. Дуже важка робота, наскрізні поранення, кровотеча, не знаєш, що робити, — це сьогодні, коли кілька років війна, вже всі навчені, але тоді інтуїтивно щось пригадували з курсу військово-польової хірургії. Але поранених везли не тільки нам, багатьох одразу доставляли у 17-ту лікарню, у Лікарню швидкої допомоги».

Іван Філіпович: «А 20-го я возив поранених до Лікарні швидкої допомоги з Михайлівського. Брав тільки таких, яких можна везти легковиком, я забирав їх на Михайлівському. Потім із Зоєю Буйницькою їздили купували ліки. Приходимо до аптеки, починаємо читати список, аптекарка питає: туди? Туди. Усе, що в списку було, дала. Лікар попереджав: цього вам ніхто не продасть, це сильнодіючі, червоний рецепт, але якщо десь знайдете, буде супер. А тут усе нам віддала без рецептів, і знижка 25%. Туди? — і відвантажує. Молодець була та аптекарка. Скільки ми тоді перевозили ліків! Один із поранених так стогнав, що я думав — помре, і тільки благав: Боже, щоб тільки доїхати, щоб тільки в машині не вмер. Але не вмер, слава Богу».


«За даними медичної служби Майдану, у четвер, 20 лютого, в Києві було вбито від 70 до 100 осіб».

(УП, 20.02.2014)


«Станом на 18.00 у період з 18 лютого внаслідок сутичок у центрі Києва загинули 82 особи. Про це йдеться у повідомленні Міністерства охорони здоров'я. „До бригад екстреної медичної допомоги та закладів охорони здоров'я міста Києва за медичною допомогою звернулося 622 постраждалих, 405 з них госпіталізовано“, — зазначено у повідомленні».

(УП, 22.02.2014)


А проте із закінченням боїв на Майдані медична служба не припинила своєї роботи.

Всеволод Стеблюк: «Ми перебралися на Трьохсвятительську, у колишню поліклініку „Сімейна амбулаторія“ — її колись приватизувати, але ми забрали назад. Розгорнулися, розставили обладнання і почали робили профілактичні огляди майданівців. Через нас пройшло близько 6-7 тисяч людей. Провели роботу з сотниками — кожен приводив свою сотню. Людей оглядав терапевт, невропатолог, окуліст, психіатр, робили кардіограму. Довідки давали кожному, що пройшов профогляд із печаткою медслужби Штабу національного спротиву, працювали дуже серйозно. Згодом вийшла постанова ВР, за якою треба було знищити всю документацію, яка могла б ідентифікувати людей на Майдані, щоб потім не було переслідувань. Андрій Гук ходив до прокуратури, питав: ну як так? А вони відповідали: а отак, знищіть та принесіть акт, що знищили. Близько 6 тисяч історій хвороб довелося знищити. Судові медики організувалися з кафедри судової медицини академії Шупика та університету Богомольця, почали консультувати — фотографували травми, описували, щоб можна було пред'являти потім у суді. Це була чиста самодіяльність, вони після роботи йшли працювати у якесь кафе на Хрещатику, потім переселилися до нас. Я тоді відповідав за судову медицину.

Психіатри переселилися до нас. Через події на Майдані було дуже багато психічних загострень. Психологи працювали, ми намагалися проводити психологічну реабілітацію через мистецтво».

А координатор медичної служби Олег Мусій одразу злетів до найбільших висот.


«Верховна Рада обрала новий Кабінет Міністрів. До складу нового уряду на чолі з Арсенієм Яценюком увійшли: ...Мінохоронздоров'я — Олег Мусій;...»

(УП, 27.02.2014)


Всеволод Стеблюк: «Коли Мусій став міністром, медслужбу Майдану боялись усі медики та чиновники. Ми ходили в Міністерство на всі засідання, багато чого зробили з питань психологічної реабілітації, визнання інвалідностей. Нас ніхто не запрошував, але всі боялися. Коли ми з Андрієм Гуком заходили у Мінохоронздоров'я, начальник охорони нам кланявся, знімав кашкета, а як пройдемо — хапав телефон: „Ховайтеся, тут прийшли ці двоє бандерівців, Гук і Стеблюк“. Однак потім виявилося, що ми тільки лякали їх — реально нас ніхто нікуди не допустив. Здавалося б — візьми готову команду з Майдану до Міністерства. Фармацевта — на фармацію, начальника санстанції — на начальника СЕС, працювали ж ідеально, ще й у яких умовах! Але Мусій був фігурою несамостійною».

Однак виявилося, що створити медичну службу — це одна проблема, а розпустити — зовсім інша.

Всеволод Стеблюк: «Було важко згорнути, розігнати медиків із Майдану, забрати у них усе. Ліків та обладнання на Майдан принесли стільки, що ми 3 чи 4 великих фури вивезли на склади КП „Фармація“. А скільки ще розтягнули по домівках! До нас люди приходили з претензіями, що ми все це вивозимо: „Крадуть!“. Правий сектор, лівий сектор, з усіма розбиралися, пояснювали».

І не випадковість, що саме медична служба Майдану стала основою для створення медичної служби на фронті.

Всеволод Стеблюк: «Потім почали працювати на війну. Коли формувався батальйон Кульчицького, наші медики поїхали з ними на полігон і з ними пішли на Слов'янськ. Їх було двоє — Хоттабич, Ілля Джонович Лисенко, він сказав, що не медик, але кризовий менеджер і хоче допомогти. І другий — вірменин Нікогосян, який був власником чебуречної, де був медпункт, і тому вирішив, що він — хірург. Так сталося, що не було кого послати на полігон. Була швидка, яку подарував мукачівський бізнесмен. Ми їм дали машину і послали на полігон. Так утворилася легендарна волонтерська медслужба „Хоттабич“. Щойно в Криму почались оточення наших частин, як туди поїхав Баня Звягін, ми напхали у його машину всього, що влізло, взяли посвідчення Червоного Хреста, і він поїхав.

Потім почали формувати медслужбу Нацгвардії, у них нічого не було, ні коштів, ні фахівців — внутрішні війська не мали власної медслужби, вони були на забезпеченні МВС. Усе робилося з нуля. У нас на Трьохсвятительській ходили генерали, полковники — просили, щоб ми допомогли, і ми допомагали. Прикордонники, добробати — всі зверталися до нас. Усе, що було на КП „Фармація“, пішло на формування цих медслужб, інакше б не витягли.

А за деякий час з'явилися хлопці, які відрекомендувались як „Правий сектор“, разом із власником будинку і сказали, щоб ми забиралися. Революція революцією, а гроші — грошима. Тоді ми перебазувалися до Музею-аптеки і 2014 — 2015 роки звідти постачали всі добровольчі батальйони медикаментами».


Захопливі захоплення. Файл № 10 | Майдан. Таємні файли | Кого і як почув Янукович. Файл № 12