Крим — наш.
Файл № 16
Для того, щоб зрозуміти, що насправді відбулось у Криму, варто почати з самого початку.
Рустем Аблятіф: «На Євромайдан Крим зреагував важко. Там домінувала Партія регіонів та російськомовне населення, яке сприймало вороже і євроінтеграційний рух, і українську ідею загалом. Існував міф про 600 тисяч українців у Криму, але я кажу: скільки людей 9 березня виходить до пам'ятника Шевченку — от стільки українців у Криму. Ми туди регулярно виходили, мої діти читали вірші, але нас було небагато. Збиралися на площі Леніна у Сімферополі, буквально з перших днів. Кілька десятків людей. Але у Севастополі було лише 10-15 людей, у Ялті так само, вони періодично приїздили і, коли бачили нас у Сімферополі, казали: о, як вас багато! Збиралися кожного дня. Моя дружина дуже обурилася подіями і перша пішла на Майдан. На другий день пішов я, ми намагалися бути щодня, якщо не можемо вдвох, то хоч би один із нас. Сімферопольський Майдан підтримували футбольні фанати, у них реноме хуліганів, і був смішний випадок: регіонали намагалися підбурити фанатів, щоб прийшли і нас розігнали, а вийшло навпаки — вони прийшли, впіймали якихось провладних і надавали їм».
«У Сімферополі з неділі розпочався мітинг на підтримку євроінтеграції, який відновлюється кожного дня увечері. Про це „Українській правді“ повідомив один з активістів Руслан Москаль. „Збори відбуватимуться кожного вечора о 19 годині на площі Леніна“, — зазначив він».
(УП, 26.03.2013)
Рустем Аблятіф: «Багато хто з проросійських діячів відверто раділи побиттю студентів: правильно їм дали, будуть знати, як бунтувати. Тодішній міністр туризму так і казав на ток-шоу, а зараз він став найпершим патріотом України. Але прогресивна частина дуже обурилась і вийшла на мітинг. Ситуація була цікава. Меджліс не брав активної участі у Євромайдані. Вони, як я розумію, обпеклися на Ющенку і намагалися поводитися виважено. Але ухвалили рішення, щоб кожного дня хтось із членів Меджлісу був на мітингу. І тоді кримська влада намагалася не чіпати Меджліс, не чіпати наш народ. Представники Меджлісу ходили, зустрічалися з місцевим депутатом і керівником апарату кримської ПР. Йому було сказано: ми численно на мітинги не виходимо, але наші представники там є, і не дай Боже буде якась провокація, фізично хоч пальцем торкнетеся, буде непереливки. Він сказав: я все зрозумів, джентльменська угода. Приводили різних блазнів, навіжених бабусь, але на відстані, близько не підходили».
Питання обережної позиції Меджлісу щодо Києва насправді потребує ретельнішого дослідження. Адже ми всі пам'ятаємо, що Президент Ющенко, попри активну підтримку його з боку киримли, після своєї перемоги фактично залишив їх сам на сам із кримською проросійською владою. Тобто розміняв лояльність влади Криму на кримськотатарське питання.
Рустем Аблятіф: «Після Помаранчевої революції був певний скепсис, бо Ющенко дуже негарно вчинив із нами. Наприклад, Мустафа Джемілєв одного дня каже мені: сходи до Білозір. Уже не пам'ятаю, ішлося про якийсь культурний проект. Це ж кума Президента, міністр культури. Вона як почала кричати: чого ви тут хочете, у нас усе тільки українське, які татари? Я очманів, дуже неприємно було, що нас уже за людей не вважають. Тому й був скептицизм і обережність. Адже у Помаранчевій революції ми дуже активно брали участь, були готові на жертви. Згадую листопад, сніг, Зінченко з Тимошенко йдуть до Адміністрації Президента, а за ними — ми, наша колона. Тоді приїхало 6 автобусів із Криму, на чолі Мустафа-ага, і якби сказали йти бити „Беркут“, ми були готові. Така була самовідданість».
На превеликий жаль, мусимо визнати, що ставлення більшості українців до братнього кримського народу є продуктом російської імперської та радянської ідеологій і описується стандартними кліше: «набіги», «ясири», «невірні», «турецький вплив». Ми якось забуваємо, що саме кримські татари були союзниками Хмельницького у боротьбі за козацьку державу, що разом із кримським військом Виговський розбив москалів під Конотопом, що Кримське ханство було союзником Дорошенка, Мазепи, Орлика. Та й зрештою уперто ігноруємо той факт, що українська держава сьогодні значною мірою складається із земель Кримського ханства — й Одеська, і Миколаївська, і Херсонська області, і південь Запорізької, Донецької та Луганської, а крім того, уся Кубань — це все Кримське ханство, а отже, варто самим будувати взаємини з корінним народом цих земель, а не переспівувати московських пісень.
Рустем Аблятіф: «У нас є відповідник слову „москаль“ — це слово „qazaq“, яке тюркською означає: волоцюга, розбійник, убивця. Прислів'я — це втілення народного ставлення, так от у нас навіть у прислів'ях нічого негативного щодо українців немає, а про москалів є, наприклад: „Qazaqlar bes-betersin! Москаль кращий за тебе!“».
Розуміємо, що цей приклад викличе скептичну посмішку у деяких читачів, але нагадаємо, що Військо Запорізьке не один раз присягало кримському хану, а крім того, понад сто років у складі Кримського ханства існувала держава Ханська Україна, або ж Ганщина, до якої тікали люди з підросійських земель, бо там були кращі умови для ведення господарства. А на Кубані кримці межували з іншими козаками — донськими, тому у киримли слово «qazaq» має складну історію і сьогодні означає саме «москаль», українців вони називають «украін», у множині — «украінлер».
Рустем Аблятіф: «На Київ почали їздити ще з листопада. Спочатку самі, не організовано, просто щоб позначити свою присутність — постійної нашої сотні там не було. Потім Меджліс став організовувати регулярні поїздки груп від регіональних меджлісів. Місцеві українці теж їздили на Київ, якось ми разом їхали від штабу Євромайдану, який збирався в офісі Української народної партії вони збирали пожертви, якісь підприємці давали гроші і відправляли людей. Були моменти, коли з Майдану казали: людей стало мало, давайте надсилайте, то вони активізувалися, посилали нових людей. І так їздили аж до 22 лютого».
«„Із Криму на Майдан організовано виїжджають сотні кримських татар“, — заявив заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтем Чийгоз. На запитання щодо можливих побоювань у зв'язку з новим законодавством заступник голови Меджлісу відповів: „Нас це не лякало за радянських часів. Ми все це пройшли. Для нас важливіші наша свобода і наші права“».
(УП, 22.01.2014)
Джентльменська угода Меджліса з Партією регіонів, фактичним господарем Криму, потребує додаткових пояснень. Кримськотатарський народ має великий досвід новітніх протистоянь із кримською міліцією — більшість того, що він отримав у Криму після повернення із вигнання, було взято буквально з боєм. Тому кримська влада розуміла, що дратувати киримли не варто.
Рустем Аблятіф: «Це тривало до лютого, діяла джентльменська угода. Є відео в ютьюбі, як я намагаюся змусити міліціянтів розмовляти державною мовою. Українські активісти цього не вимагали, а я, кримський татарин, мав право це робити. Єдиний раз був конфлікт, коли перед Новим роком на площі ставили ялинку і на неї вішали видатних ригів: Азарова, Клюєва, Рибака, тоді влада обурювалася: ні, не можна, це наруга над державними діячами. Міліція навіть намагалася забрати ялинку, але так, дуже коректно, а після того, як ми підійшли і почали дивитися, вони зніяковіли і вирішили не чіпати. Кримські татари своєю присутністю створювали своєрідний „дах“ сімферопольському Майдану. Коли ми туди йшли, обов'язково вдягали шапки-qalpaq (к'алпак'). Щоб було видно присутність Меджлісу. За цей час ми тричі проводили більш-менш масштабні мітинги — 10 грудня, на День захисту прав людини, коли зібралося більше тисячі людей. А зазвичай усе було у постійному режимі — щодня після роботи та у неділю зранку. Те, що відбулося 18-20 лютого, сприйняли як трагедію, але була надія, що це — перемога і ми нарешті просунемося вперед».
«В Ялті більше 50 активістів вийшли на акцію протесту і солідарності з мітингувальниками проти влади у всіх регіонах України. Вони виконували гімн, тримали в руках фото загиблих майданівців і скандували: „Україна без Януковича“, „Януковича у відставку“ та інші гасла».
Однак одразу після перемоги Революції Україна стала вразливою для зовнішньої агресії — Президент і Кабмін дали драла, місцеві еліти перебували в розгубленості, силовики були деморалізовані.
«Кілька сотень активістів проросійських організацій заблокували будівлю Верховної Ради Криму з вимогою провести референдум про незалежність і звернутися до Росії».
(УП, 25.02.2014)
«У Криму побоюються, що в середу, коли має відбутися позачергова сесія Верховної Ради АРК, можуть організувати провокації. Екс-нардеп, а ще раніше голова Верховної Ради Криму Леонід Грач пише у Facebook: „Певні суб'єкти, які втратили свою вагу в Криму, в особі Цекова й Аксьонова вирішили зробити з позачергової сесії Верховної Ради Криму криваву м'ясорубку, закликаючи кримчан на провокаційну сходку нібито на підтримку російської ідеї“. Джерела в Криму повідомляють, що об 11:00 у Сімферополі біля Верховної Ради збираються татари Криму, о 12:00 туди планують прийти проросійські сили, а засідання Верховної Ради АРК намічено на 15:00».
(УП, 26.02.2014)
Рустем Аблятіф: «26-го був великий мітинг, що за нього і нині у Криму судять наших патріотів. Меджліс закликав, люди вийшли. Наш народ дуже обурився, це було щире обурення, і мобілізація була надзвичайна, тоді під ВР Криму з'їхались усі наші чоловіки — якщо 18 травня у День пам'яті жертв Сюрґюну виходять жінки з дітьми, старі, то тоді прийшли лише чоловіки — здорові, призовного віку чоловіки, тому що ми прийшли відстоювати Батьківщину від споконвічного ворога. Після мітингу, коли сказали, що ми перемогли і ніякого голосування не буде, розійшлися на підйомі — зранку встали, а над будівлями російські прапори. У нас усе пекло, молоді люди, як покійний Решат Аметов, ходили до Меджлісу і питали: чому ми сидимо? Я зустрічався з Чубаровим під час того, як йому телефонував Яценюк. Я — свідок цієї розмови. Чутно було навіть у трубку, як той кричить: „Рефате Абдурахмановичу, я умоляю, тримайте своїх татар, не чіпайте русскіх, не чіпайте русскіх“ Нам казали: не можна, ви ж не уявляєте, це на світовому рівні вирішується. Я розумію, що очільники Меджлісу сподівалися тоді на світових лідерів — як мінімум, на Будапештський меморандум. Казали: давайте будемо демонструвати витримку. Я пропонував: ну зрозуміло, ми не будемо стріляти. Але є така форма — громадянський спротив. Ми можемо віддзеркалити ситуацію: москалі блокують наші частини, що нам заважає вийти і так само заблокувати Керченську переправу і Севастополь? „Ні, це буде провокація — там усе вирішать, там вирішать“ Я кажу: це наша Батьківщина, якщо ми не вступимося, хто за неї буде боротись? Але мої слова не подіяли. Турчинов обривав дроти, Яценюк».
«Учасники акції протесту під стінами кримської Верховної Ради розійшлися по домівках, але обіцяють створювати загони самооборони для захисту від провокацій і насильства. До цього закликав глава Меджлісу Рефат Чубаров, виступаючи під стінами парламенту. Активістів закликають об'єднуватися з росіянами, українцями і людьми інших національностей, щоб не допустити провокацій і захистити церкви, мечеті, синагоги і всі важливі об'єкти. „Коли повернетеся додому, йдіть до своїх сусідів, росіян, українців, людей інших національностей... Просіть загони самооборони, разом охороняйте церкви і мечеті, разом дивіться за кладовищами, разом облаштовуйте школи“, — закликав Чубаров. Чубаров разом з учасниками багатотисячної акції скандували: „Крим — Україна!“ і „Банду геть!“. Проросійських мітингувальників повністю витіснили з території Верховної Ради. Але час від часу виникають незначні зіткнення. Деякі мітингувальники з боку козаків використовували газові балончики. Сам парламент автономії так і не зміг відкрити своє скликане на середу засідання, оскільки не зміг зібрати кворум, і переніс відкриття».
(УП, 26.02.2014)
«Тимчасовий в.о. міністра внутрішніх справ Арсен Аваков заявив, що в рамках пошуку Віктора Януковича не робилися „жорсткі заходи“, щоб не допустити збройного конфлікту в Криму».
(УП, 26.02.2014)
Дмитро Ярош: «У лютому починався Крим, купа кримських хлопців була на Майдані. Тоді ж відбулася нарада у Турчинова як голови ВР. Мене було запрошено. Говорили про окупацію Криму, мали серйозну розмову, були якісь військові, політики. Прохання було, щоб „Правий сектор“ не ліз у Крим — ключове прохання».
«Невідомі зі зброєю вночі захопили будівлі Верховної Ради Криму й Ради міністрів АРК у Сімферополі».
(УП, 27.02.2014)
«Верховна Рада вимагає від Росії припинити кроки, які мають ознаки зазіхань на державний суверенітет і територіальну цілісність України, у тому числі відмовитися від підтримки сепаратизму в Україні у будь-якій формі. Крім того, парламент вимагає від держав — підписантів Будапештського меморандуму (Росії, США, Великобританії) підтвердити зобов'язання утримуватись від загрози силою чи використання зброї проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя не буде використана проти України».
(УП, 28.02.2014)
«Голова МВС Арсен Аваков повідомляє про блокування російськими військовими аеропортів Криму й розцінює це як „збройне вторгнення й окупацію“».
(УП, 28.02.2014)
«У Криму з боку Росії сідають російські літаки, зі сходу на Сімферополь іде колона БТР».
(УП, 28.02.2014)
Ігор Кривецький: «Тільки намалювалися „зелені чоловічки“, Тягнибок у ВР зробив заяву, що це — вже війна. Ми постійно казали, що треба стріляти, наш міністр казав, що треба стріляти. А союзники кричали, що війни немає, і ми хочемо її розв'язати, що це може бути сприйнято, як підігравання росіянам. В Криму вже хазяйнували „зелені чоловічки“, невідомі люди, диверсанти. І героя зробили з того, хто залишив зброю у частині і вийшов із прапором. Це все одно, якби я вийшов із власної хати з прапором, залишивши сім'ю і дім ворогам».
А от вам і три повідомлення українських ЗМІ за один день:
«Ніяких російських військ у Криму немає. Про це в інтерв'ю Euronews заявив посол РФ при ЄС Владімір Чіжов».
(УП, 01.03.2014)
«До охорони важливих об'єктів автономії залучено військовослужбовців Чорноморського флоту Росії. Про це заявив кримський прем'єр Сергій Аксьонов».
(УП, 01.03.2014)
«Рада Федерації підтримала звернення президента РФ Володимира Путіна та дала згоду на введення російських Збройних сил РФ на територію Криму».
(УП, 01.03.2014)
Українська влада врешті таки зреагувала.
«Військові частини, розташовані в Криму, приведені в стан підвищеної боєготовності. Про це повідомив в.о. міністра оборони Ігор Тенюх».
(УП, 01.03.2014)
Але готовність сама по собі нікого врятувати не може.
«Російські військові без розпізнавальних знаків заблокували українську військову частину української берегової оборони в Перевальному в Криму».
(УП, 02.03.2014)
Ігор Кривецький: «Міноборони тоді не керувало, бо рішення ухвалювало РНБО і Турчинов. Тенюх два тижні пробивав рішення вивести частини з казарм на навчання у поле, але воно не пройшло. Коли зробили звіт до ВР про правдиву кількість боєздатного війська, це був шок. Ми могли лише тримати когось на Перекопі та закрити Київ».
«КПП на в'їзді у Крим контролюють військові. У Севастополі заблоковували наш штаб ВМС».
(УП, 02.03.2014)
Рустем Аблятіф: «Рідко, але щось-таки зараз випливає. Люди пишуть: хто був першим волонтером на цій неоголошеній російсько-українській війні? Кримські татари. Ми їздили у 36-ту бригаду берегової охорони в Перевальному, яка майже у повному складі присягнула потім Росії; півтора десятки українців, які залишилися з Україною, буквально в капцях вигнали за ворота. Кримські татари розібрали їх по домах. А між іншим, це була кадрована бригада, там були артилерія, бетеери, танки».
«У селищі Чонгар (Херсонська обл.) поранено мешканця Запоріжжя — учасника автопробігу до українських військових Криму... Згідно з повідомленням, на КПП Чонгар озброєні люди завадили руху автоколони».
(УП, 10.03.2014)
Рустем Аблятіф: «Якщо українці намагалися щось принести нашим заблокованим частинам, їм не давали, навіть били. Тоді отця Івана з дитиною-інвалідом побили. Як можна побити дитину-інваліда, як можна бити священика? Але коли ми проїздили до Перевального, плов привезли, воду, хліб, вони просто розступались, і ми проїздили. Я розумію, вони боялися, не хотіли спровокувати на рішучі дії. Я думаю, якби був прецедент, хоч трошки, то все вибухнуло б, бо напруга була велика».
«За інформацією прикордонників, наразі заблокованими залишаються 11 підрозділів, що розташовані в АР Крим: управління Азово-Чорноморського РУ, Севастопольський загін морської охорони (ЗМО), Сімферопольський прикордонний загін, відділ прикордонної служби (ВПС) „Керч“, мобільна застава „Масандра“, ВПС „Євпаторія“, ВПС „Сімферополь-авіа“, ВПС „Щолкіно“, Керченський ЗМО, ПТС „Мис-Фонарь“, ВПС „Севастополь“. Також прикордонники повідомляють, що росіяни фактично безперешкодно проводять війська через пункт пропуску „Крим“».
(УП, 07.03.2014)
Рустем Аблятіф: «У нас попросив допомоги народний депутат Олесь Доній, і ми його зустріли на вокзалі, тоді, коли Ляшка заблокували на летовищі, то ми технічно Донія зустріли, провели, ми були його конвоєм. Приїздимо у Перевальне, і, коли він побачив „Тигрів“, там їх стояло десь півтисячі, дві бригади спецпризначенців ГРУ, поле заставлене броньовиками, через кожні 5 метрів стоїть „зелений чоловічок“, Доній сказав: а вони там, у Києві, цього не знають, вони думають, що це жарти. Водій розповів, що вночі рахували, скільки вантажівок пройшло повз його дім на околиці Сімферополя. Нарахував 368. Київ не уявляв, що насправді відбувається».
«У Криму був затоплений один російський корабель для того, щоб перекрити вихід українським суднам».
(УП, 06.03.2014)
Рустем Аблятіф: «Ми з Донієм зайшли до українського штабу. Там генерал Воронченко, який нині командує українським флотом, танкіст. Жалівся, що зарплатню не присилають, просив Донія щоб посприяв у цій справі».
«Україна не намагатиметься силою зупинити російську окупацію Криму, щоб не підставляти під удар свої східні кордони. Про це заявив в.о. Президента Олександр Турчинов».
(УП, 12.03.2014)
«Командир в/ч у Бельбеку Юлій Мамчур вимагає від керівництва Міноборони України й Генштабу ухвалити рішення щодо дій командирів військових частин України в Криму».
(УП, 16.03.2014)
Рустем Аблятіф: «Я запитую офіцерів штабу: який вам наказ потрібен? Є статут караульної служби. І майор у блакитному береті, тільняшці відповідає: ну, в принципі, так, статуту досить, „стій, хто іде“... Стоїмо, раптом дзеленчить дзвінок, тривога, офіцери вибігають, хто з дрючком, хто з ніжкою від стільця. Генерал каже: а ви знаєте, що у нас навіть не в кожного офіцера є пістолет? Це наслідки злочинної діяльності Януковича, який роззброїв збройні сили. У нас штаб, зброї немає, і від майора до полковника бігають з дрючками. Зброя є лише у тих, що несуть караульну службу, — пара автоматів, пара пістолетів. Але ж це штаб, бо у військових частинах зброя була».
«Верховна Рада Криму прийняла декларацію на підтримку незалежності регіону від України і намір увійти до складу РФ».
(УП, 11.03.2014)
Рустем Аблятіф: «„Самооборона“ Гобліна зустрічала на вокзалі кожен український потяг, виходили колоною людей 100 із мисливськими рушницями, собаками, і всіх обшукували. Стоїмо з товаришем, авторитетною у нас людиною, на пероні, вони йдуть колоною, усі розбігаються з їхнього шляху. Я питаю: будемо відходити? Він: та пішли вони на фіг! А колону вів діяч із „Русского єдінства“, якийсь атаман кізяцтва, вони до нас дійшли, акуратно обійшли з двох боків і все. Бо тоді ж Путін сказав, що з кримськими татарами треба бути обережніш, і ні зелені чоловічки, ні солдати, ні самооборона намагалися нас не чіпати».
«У Севастополі російські солдати штурмують українську військову частину А2355».
(УП, 08.03.2014)
«Аеродром у Саках захоплений російськими військами».
(УП, 09.03.2014)
«У Чорноморському російські солдати захопили ракетну частину».
(УП, 10.03.2014)
«Президент Росії Володимир Путін у розмові з народним депутатом України Мустафою Джемілєвим не спростовував наявність російських військ у Криму. Про це Джемілєв сказав українським журналістам за підсумками телефонної розмови з Путіним».
(УП, 12.03.2014)
Рустем Аблятіф: «Коли вони займали частини авіаційні, ракетно-артилерійські, танкові, уся ця техніка їм не була потрібна, вони одразу кидалися до зброярні, боялися, що стрілецька зброя потрапить до рук нашого народу, вони ганялися за кожним пістолетом, за кожним патроном. Де могли — опечатували, а де ні — просто забирали. Тепер це зрозуміло. Наші хлопці приїздили до українських військових, привозили плов і просили деяких командирів частин: бачите, що коїться, давайте навіть зробимо так, що ви нібито ні до чого, інсценуємо напад — напали невідомі, забрали зброю. А вони: ні, ми не можемо, ви що? І тому тепер образливо чути, коли дехто каже, що ми здали Крим».
Дорікати беззбройним киримли, що вони не стали на захист Криму і водночас славити українських військових, які з піснями залишали свої частини з технікою та зброєю як подарунок ворогу, — це щонайменше нелогічно, чи не так?
«Меджліс засудив акт агресії з боку РФ і план з анексії Криму і категорично відкинув будь-які спроби визначити майбутнє Криму „без вільного волевиявлення кримськотатарського народу“».
(УП, 15.03.2014)
«За першими офіційними підсумками голосування на „референдумі“ про статус АР Крим, за приєднання до Російської Федерації висловилися більше 95% учасників голосування».
(УП, 16.03.2014)
Рустем Аблятіф: «Ми робили мирні акції, але вони ефекту не давали, бо на них просто не звертали уваги, їм головне було — провести референдум, а скільки людей прийде — байдуже. Ми навіть порахували, скільки людей прийшло на голосування від наших співвітчизників. Із Сімферопольського району, там живе близько 40 000 наших людей, прийшли 54 людини, ми всіх знаємо поіменно. Знайомий хлопець сказав, що батька не зміг умовити не ходити — він, як вважав, пішов голосувати за Україну. А питання обидва були проти України, одне з них — чи ви за Україну на правах конституції часів Мєшкова. Так що не факт, що всі голосували за Росію. Але головним для них було — мирно провести референдум».
«Президент Росії Володимир Путін підписав із самопроголошеними представниками „влади“ Криму „договір“ про вступ Криму та Севастополя у склад РФ».
(УП, 18.03.2014)
Рустем Аблятіф: «Ми зробили кілька помилок. По-перше, якби не розійшлися 26 лютого, коли наші хлопці забігли до ВР із криками: де цей Константінов? Думаю, помилкою було звільняти будівлю ВР, ми мали її зайняти. Шановний Мустафа-ага каже, що пролилася б кров. Мені люди пишуть: можливо, була б кров, але б не було таких наслідків для нашого народу і держави. І не факт, що пролилася б кров, бо інструкція була провести все мирно, без жодного пострілу. А хіба сьогодні кров не ллється? Людей викрадають, убивають, щодня обшуки, затримання, і далі буде більш жорстко, бо бачать, що не гнеться, то будуть ламати».
Дмитро Ярош: «Певні можливості були, можна було б пободатися. Звісно, ми би не протиставилися їхній акції, але якийсь спротив могли чинити. Морпіхи нам казали: там дітвора російська, це міфи про російський спецназ, ми можемо їх валити. Потім ми показали це в Аеропорту. Втрати були б, але, мабуть, і на Донбасі була б інша історія».
Рустем Аблятіф: «Друга помилка — що ми не здійснили активного громадського спротиву, ми мали віддзеркалити ситуацію і перекрити дороги, щоб вони сотнями не їхали».
Сьогодні, коли читаєш старі новини, вони нагадують фантастичний роман: зелені чоловічки без жодного пострілу захоплюють військові частини, в яких є танки, кулемети, гелікоптери, солдати й офіцери. Після стількох років війни це здається нереальним.
Рустем Аблятіф: «І, на жаль, ми не відчули підтримки України. Ніхто не поїхав до нас. Я пам'ятаю, за старими майданівськими зв'язками писав, телефонував хлопцям, кажу: у вас багато залишилося бронежилетів, касок, рацій, везіть сюди. Наші відчули, що їх кинули напризволяще, армія отак себе повела».
Це дорікання нам усім. Бо ми й справді не підтримали братній народ киримли.
«Укртелеком втратив зв'язок із кримським відділенням. Причина — вузли зв'язку блокували невідомі. Компанія втратила технічну можливість забезпечувати зв'язок між півостровом і іншою Україною, а також зв'язок на самому півострові».
(УП, 28.02.2014)
Рустем Аблятіф: «Коли був референдум, у всіх активістів заблокували телефони. Я о 6-й ранку прокидаюся — телефон розривається, незнайомий номер, узяв — одразу короткі гудки, а тоді знову, і так увесь час, щоб я не міг подзвонити. Я передзвонюю на цей номер — там українською говорять, питаю, звідки ви — з Житомира, вам не дзвонив. Вони робили ці дзвінки з кримського Укртелекому, щоб ми не могли організувати обмін інформацією. Дружина каже: ти на гачку, давай будемо виїздити, інакше опинимося десь у росіян у підвалі. Дочка моя вчилася в українській гімназії, їздити було далеко. Якось повернулася, плаче, злякалася, її налякав якийсь гоблін. Каже: „Можна я не буду ходити до школи, я дуже боюся?“ І коли дружина запитала: „Хочемо виїхати в Україну, яка твоя думка?“ — донька відповіла: „Давайте виїдемо, тут лячно“».
Будемо реалістами — українців у Криму було більше, ніж кримських татар. Українці мали військові частини і зброю. Українці пальцем не поворухнули, щоб захистити Крим. Чому? Зрозуміти можна — розгубленість після Революції, деморалізація, розвал Збройних сил Януковичем, інформаційна окупація та ін. Але треба визнати, що саме ми не змогли захистити Крим, а не намагатися звалити провину на народ, який, повернувшись із вигнання, у себе на батьківщині, в Україні зустрів недовіру, ворожість, бюрократію навпіл із бандитизмом, ба й просто міліцейські кийки у відповідь на спроби влаштуватися на своїй землі. Яке моральне право маємо ми, українці, засуджувати кримців? Нас більше, ми сильніші — і саме тому ми маємо стати для киримли захисниками, опікунами, братами. Бо Україна — наша спільна земля, наша спільна держава, спільне надбання.
Рустем Аблятіф: «Якось мене міліція затримала на вокзалі з київського потягу: пройдемо з нами. Я краєм ока дивлюся: поруч один із „гоблінів“. Менти тоді були деморалізовані, як цуцики бігали, самооборона ними керувала. Я питаю: а ви українські міліціонери? — Так, українські. А я кажу: хто ж тоді ці люди, чому вони вами керують? Зі мною були хлопці, і ми просто фізично відбилися. Але ж тоді вже гобліни забирали хлопців і везли до будинку військкомату. А що було б, якби я покірно, як вівця, пішов, якби мене віддали тій „самообороні“, що було б далі?»
Рустем сьогодні воює у складі ДУК «Правого сектору», воює неофіційно, тобто ані грошей, ані пільг не отримує, більш за те — не може отримати допомоги у Львові, де нині мешкає, бо не має місцевої реєстрації. Так ми, українці, дякуємо тим киримли, які боролися за український Крим.
Рустем Аблятіф: «Але попри все я вважаю, що моя діяльність не була даремною. Дехто питає: тобі потрібно було? Тепер ти у вигнанні, бачиш, як усе повернулося? Мамі 82 роки, я не можу до неї приїхати, а вона весь час плаче: хто мене буде ховати. Є племінники, родичі, двоюрідні, але...».