home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



Вік економістиків: епоха бор(г)ова та падіння Ікара

Аристотель найбільшою людською слабиною вважав надмірність. Будь-яка риса характеру (і хороша), якщо її довести до екстремізму, стає шкідливою. Тож дуже сильна любов може перетворитися в задушливі ревнощі, здорове піклування про себе може перетворитися в нестерпний егоїзм чи нарцисизм, де все, окрім мене й моїх інтересів, утрачає легітимність. Тому Аристотеля часто називають філософом золотої серединки. Єдина властивість, пише Аристотель, яку жодним чином не можна довести до крайнощів чи перегнути палку, це почуття міри. І саме його нам не вистачає, останнім часом ми надто часто піддаємося спокушанню багатством, так як колись Ікара спокушало бажання злетіти аж до самого сонця.

Можливо, що наша епоха увійде в історію як боргова епоха. Наш борг в останні десятиліття не зростав не через нестатки, а навпаки, від надміру, надлишку. Наше суспільство не потерпає від голоду, проте має вирішувати інші проблеми — чим пригощати ситого? Дуже влучно цю ситуацію описує прислів’я, яке використовується в Словаччині: «Очі б їли, а губа не хоче». І в Давньому Римі багатство й смак перевищували об’єми живота, тому конфлікт між голодним оком і фізично перенасиченим животом вирішувався легендарною пір’їною. У нашому суспільстві це вважається неестетичним — тому ми знайшли нові способи вирішення цієї проблеми.

Тоді як велика частина світу голодує, проблема нашої цивілізації — як наїстися і при цьому не наїстися. Ми вигадуємо знежирені вершки, масло без масла. Прибираємо зі своїх продуктів найпоживнішу частину[799]. У цьому контексті доречними будуть також слова Ісуса: «Через те вам кажу: Не журіться про життя своє що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло?»[800]

Ці слова промовляють до нашого перенасиченого покоління не менш сильно, ніж вони звучали в часи, коли людина переймалася їжею у тому розумінні, що їй не буде чого їсти. І сьогодні ми переймаємося тим, що будемо їсти, проте наші теперішні тривоги абсолютно іншого характеру — ми боїмося, що їжі буде надто багато.

Що більше в нас є — то більше ми хочемо. Питання тільки чому. Можливо, ми думали (і звучить це справді інтуїтивно), що чим більше ми матимемо, то менше нам буде потрібно. Що більше всього перейде з множини мені потрібно у множину у мене є, то більше би мала зменшуватися множина потрібно мати — аж доки б вона не щезла повністю. Нам здавалося, що споживання поведе нас до сатурації, до насичення наших потреб. Проте правдою виявилося протилежне. Що більше в нас є, то більше нам потрібно. Вистачить просто порівняти, скільки всього нам було потрібно двадцять років тому (комп’ютер, мобільні телефони) і скільки всього нам об’єктивно потрібно сьогодні (надлегкий ноутбук, кожні два роки новий мобільний телефон, постійне й швидке підключення до інтернету тощо). І хоча в багатої людини нереалізованих потреб мало би бути менше, ніж у бідної, проте насправді все навпаки. Кейнс одного разу сказав, що заробітні плати завжди нееластичні при русі вниз (тобто доки зарплати ростуть — усе гаразд, проте знижуються вони з дуже великими труднощами, ціною великих психологічних зусиль). Насправді ж це радше споживання є нееластичним, коли рухається вниз. Легко підніматися на споживацьку вершину, проте абсолютно асиметрично неприємно повертатися назад униз. Кожне задоволене бажання породжує нове бажання, і таким чином лишає нас незадоволеними. Тому необхідно звертати увагу на кожне нове бажання, яке собі вигадаємо — адже воно стає нашою новою залежністю. Оскільки споживання — це наркотик.

Ми не здатні належним чином розібратися в будь-чому, доки це не стає нашою фанатичною залежністю, доки цим не буде забита наша голова повністю — але потім, з іншого боку, нам складно бачити щось інше.

\ Генрі Девід Торо [801]


Тавтоекономіка MaxU | Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи | 9. Прогрес, новий Адам і економіка шабату