home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

Loading...


Ксенофонт — сучасна економіка 400 р. до н. е.

Вершини античної політичної економіки ми знайдемо, як не дивно, у творах економіста Ксенофонта, який був водночас й філософом, хай і посереднім. Цей афінянин описав у своїх текстах економічні феномени, які сучасні економісти з великими зусиллями знову відкривали для себе вже в ХІХ ст., через дві тисячі років після його смерті, і це попри те, що «аж до XVIII ст. його «Способи та засоби» активно вивчалися через наявність практичних аналізів економічних та адміністративних моделей»[325]. Глибокі й детально продумані економічні судження, а не просто натяки, чи, як часто говорять, «прообрази», з’явилися ще на самому початку філософії та грецької культури. Економічний аналіз Ксенофонта анітрохи не менш поверховий, аніж у Сміта.

Більшість своїх думок про економіку Ксенофонт умістив у дві книги, «Oeconomicus» («Про економіку») та «De vectigalibus» («Про державні прибутки», інколи також під назвою «Способи й засоби»). Перша з них — про принципи правильного управління домашнім господарством, інша — збірник порад, як Афіни можуть підвищити надходження в державну скарбницю та вести країну до процвітання. Без перебільшення можемо також сказати, що Ксенофонт написав взагалі перші окремі підручники для мікро— та макроекономіки. До речі, і Аристотель написав книгу «Oeconomica»[326], у якій він реагує на роботу Гесіода «Роботи та дні». Проте насправді книга Аристотеля — це лише трактат про господарювання: більшу частину цієї книги автор вирішує стосунки між подружжям, та, зокрема, аналізує роль жінки. І взагалі місцями здається, що ця книга писалася для жінок, оскільки «хороша дружина мала би бути господинею свого дому»[327], тому що її місце традиційно в домі, про який вона піклується, бо чоловік, на думку Аристотеля, «менше пристосований до утихомиреного прагнення [осілого життя], проте ідеально підходить для будь-якої роботи зовні»[328].

Утім, повернімося до Ксенофонта. У книзі «Про державні надходження» автор заохочує афінян до максимізації надходжень у державну скарбницю та дає поради, як цього досягнути. Проте він не пропонує націоналізацію чи воєнні дії як найкращий шлях збільшити державні надходження. Більш доцільним він вважав розширення торговельної діяльності Афін, що на той час було справді революційною думкою, яку через багато років довелося винаходити ще раз. Ксенофонт заохочує афінських громадян, а згодом й переселенців, до стимулювання економічної активності, останнім він пропонує заснувати «інститут захисників метеків»[329]. Наявність такого департаменту разом з будівництвом житлових місць для переселенців не тільки збільшить їхню кількість, а й допоможе заручитися їхньою прихильністю та посилювати з їх допомогою економічну силу Афін.

... і це б допомогло заручитися більшою прихильністю метеків, а люди без батьківщини імовірно б захотіли стати афінськими метеками та долучилися б до збільшення наших доходів... І здається мені, що якби ми дозволили метекам, окрім права долучатися до всіх інших справ, де це годиться, також працювати в транспорті, вони б унаслідок цієї політики стали більш прихильними до держави, а державі, своєю чергою, це б додало сили й величі[330].

Тобто Ксенофонт розглядав багатство та процвітання не в контексті гри з нульовою сумою[331], що на той час було звичною практикою, але в дуже сучасному розумінні спільного прибутку за рахунок обміну. Підвищення торговельної активності іноземців приносить благо всім Афінам, іноземці не багатіють за наш рахунок, але, навпаки, завдяки збагаченню заможнішає їхнє оточення. Ксенофонт радив діяти за таким принципом і в стимулюванні міжнародної торгівлі та інвестування.

Було б непогано добре й красиво, якби торговців та судновласників, яких можна було б вважати корисними для держави через високу якість їхніх кораблів і товару, нагороджували почесними місцями в театрі та час від часу запрошували в гості з пристаней. Якщо їх таким чином поважати, вони б ішли до нас не лише через прибуток, але й з пошани, як до друзів[332].

Тож Ксенофонт проявляє себе як дуже талановитий економіст з абсолютно сучасним типом мислення, який бере до уваги мотивацію людей та бажання підприємців бути унікальними — явище, що не втратило важливості і в сучасних економіках. Утім, з погляду теперішньої економіки, суттєво цікавішою є теорія цінностей Ксенофонта, яку економісти-сучасники назвуть прикладною теорією цінностей. Її суть найкраще прочитується в наведеному нижче уривку Ксенофонта — у тексті уявного діалогу Крітобула зі Сократом:

— Отож-бо: для того, хто вміє користуватися флейтою, вона — багатство, якщо він її продає; а якщо просто володіє нею — то вже ні.

— Бачиш, Сократе, наші аргументи доволі логічні, якщо ми припускаємо, що багатство — це те, що корисне. Тож і флейта, яка не продається, — не багатство, тому що вона безцінна; але якщо ми її продамо — вона стане багатством.

На це Сократ відповів:

— Так, якщо власник знає, як її треба продавати. А якщо ж він продасть її взамін за щось, чим не вміє користуватися, то й флейта, яка продається, — уже більше не багатство, якщо йти за твоєю логікою.

— Сократе, тоді виходить, ти стверджуєш, що й гроші — не багатство для того, хто не вміє ними користуватися.

— Та й ти, здається мені, погоджуєшся з тим, що багатство — це те, що людині приносить корисність. Ось, наприклад, якщо хтось використає гроші на купівлю жінки, яка принесе шкоду його тілу, душі й маєтку, чи будуть такій людині гроші все ще приносити корисність?

— У жодному разі, хіба що ми припустимо, що багатство — це навіть беладона, яка робить людей божевільними.

— Тому якщо ти не вмієш користуватися грошима, треба сторонитися їх, Крітобуле, а не вважати багатством[333].

На прикладі флейти Крітобула добре бачимо, що Ксенофонт чітко усвідомлював ще одну принципову відмінність між прикладною та змінною цінністю (value in use та value in exchange)[334], на якій згодом будували свої теорії Аристотель, Джон Локк і Адам Сміт.

Ще трохи зупинімося на Адамові Сміту. Один із найбільших його внесків у сучасну економіку — це аналіз розподілу праці та піднесення важливості спеціалізації для розвитку і раціоналізації виробничого процесу. Ксенофонт наголосив на важливості розподілу праці ще за дві тисячі років до Адама Сміта, до того ж він включає його в контекст величини населеного пункту, у межах якого цей розподіл відбувається:

У маленьких містах один і той самий ремісник виготовляє ліжка, двері, плуги, столи, часто й будинки будує, і радіє, що таким чином він здатен знайти достатньо замовників, щоб прогодувати себе. Звичайно ж, це просто неможливо, щоб людина, яка виготовляє багато речей, усе вміла однаково добре. У великих містах, де великий попит, кожному майстрові достатньо володіти одним єдиним ремеслом, часто навіть лише його частиною. Наприклад, хтось один робить тільки чоловіче взуття, інший — жіноче, хтось третій заробляє лише тим, що пришиває підошви чи декоративно обробляє шкіру, четвертий — обробляє крайки, а п’ятий не робить нічого з цього, а тільки зшиває все це докупи. Людина, яка зосереджує свою діяльність на невеликій ділянці, зможе досягти найкращих результатів[335].

Тож у цьому питанні Ксенофонт багато в чому випередив свій час і її найбільших мислителів. Як пише Тодд Лоурі: «У Платона не було анінайменшого уявлення про взаємопов’язаність величини ринку та ступеня розподілу праці — загальновідомим це явище зробив Адам Сміт. Хай там як, Ксенофонт, сучасник Платона, який у своїй праці «Кіропедія» дуже детально розглядає розподіл праці, зайшов у своєму оцінюванні сутності індивідуальної зміни ще далі. Адже він розрізняє великі міста, де розділення праці — розвинуте явище, і маленькі міста, де його в принципі не існує»[336].

Межі майбутнього та розрахунку

Ксенофонт, видатний економіст, що займався проблематикою корисності та максимізації виторгу[337], чітко визначив ліміти свого аналізу. У часи, коли сільське господарство відігравало набагато важливішу роль, аніж зараз, Ксенофонт оцінював можливості точного прогнозування економічного успіху чи невдачі як досить скромні. На думку цього античного економіста, «потрібно якимось чином протидіяти факту, що в сільському господарстві дев’ять з десяти обставин — непосильні для людини»[338]. Разом з цим він довів факт, що потрібно включати економічне життя в культурний контекст і що за жодних обставин його як предмет аналізу не можна повністю відділяти від реального світу, який керується не лише законами попиту й пропозиції. Ксенофонт закінчує свій текст «Про державні надходження» словами, які ми знаємо в різних варіаціях з історії як conditio Jacobaea[339], тобто повна протилежність нашої сучасної економічної мантри ceteris paribus (за інших рівних умов): «Якби ви вирішили втілити мою пропозицію у життя, я б вам радив спершу послати гінця в Додону чи в Дельфи й запитати в богів, чи буде цей крок корисним для держави зараз і в майбутньому»[340]. На думку Ксенофонта, жодна економічна порада чи аналіз, якими ідеальними вони б не були, не можуть охопити всіх релевантних факторів — чи то вже ми назвемо їх воля божа, чи animal spirits, чи ще якось.

Ксенофонт цікавився дуже широким спектром економічних роздумів. У його творах знаходимо навіть роботу з феноменами, як, наприклад, зв’язок між зайнятістю та ціною[341], інновації[342], інфраструктури «державні» інвестиції[343]. Як ми вже бачили вище, він детально займається спеціалізацією, пропонує багато порад на мікро— та макро-рівні, досліджує сприятливий ефект заохочень для «закордонних інвесторів» і т. ін.

Насамкінець згадаймо ще одну думку, до якої повернемося трохи згодом: досить цікаве спостереження Ксенофонта про можливість задовольнити реальні потреби і неможливість задовольнити абстрактні, тобто грошові (виражені в сріблі): «Адже якщо людина зможе повністю обставити свій будинок відповідно до своїх ідеалів, то вже більше нічого особливого докуповувати в нього не буде, а от срібла ще ні в кого не було стільки, щоб не було потрібно більше; коли в когось забагато срібла, він закопує надлишок у землю і отримує від цього таку ж радість, як коли б його витратив»[344].


Від міфів до поетів правди | Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи | Платон: утримувач вектора







Loading...