1

Рік 1641 ознаменувався у місті Львові цілим ланцюгом жахливо-прекрасних подій, серед яких цілком видатне місце посіло привселюдне спалення такого собі Альберта Вирозем-ського, особи без громадянства і з вельми туманним соціальним минулим. Точна дата цього дидактичного спектаклю на площі Ринок нині для нас не має значення: у будь-якому разі йдеться про осінь — принаймні як осінь середньовіччя. Спалення у тогочасному Львові були нечастими й відбувалися виключно восени: на думку місцевих патриціїв, полум’я очисних вогнищ найкраще пасувало до осінньої гами навколишніх лісів і парків. З тих-таки міркувань — естетичної відповідності — зима була порою відрубуваних голів (червоні струмені на білому снігу творили вдалу алюзію до національного прапора). Весна вважалася періодом т. зв. саджанців, тобто посаджених на палю. Влітку ж засуджених переважно топили у спеціально відведеному мертвому рукаві Полтви (т. зв. Арештантській заплаві) або заливали їхні горлянки топленим оловом. Тож літо в будь-якому разі могло вважатись утоплювальним сезоном.

Альберта Вироземського було спалено. У звинувачувальній частині судового вироку зазначалося, що він здійснив «найганебніший людський вчинок за всю історію міста». Це досить радикальне формулювання, і воно не залишає сумнівів чи надій.