home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



ВІДПОВІДЬ НАТО


Анексія Криму та гібридна війна на сході України спонукали європейських лідерів по-новому поглянути на свої військові можливості й поміркувати про те, як їх зміцнити. Значна частина обговорень цієї проблеми, звісно, була пов’язана з НАТО. Завершення «холодної війни» та сподівання на настання нового ладу, за якого насильство нібито «втратило актуальність» в Європі, зумовило перенесення уваги європейських урядів на невійськові аспекти безпеки, такі як міграція. Ця оптика швидко змінилася після початку російсько-української війни, особливо у тих державах, які мають безпосередній кордон з РФ. У відповідь на агресію, жертвою якої стала Україна, НАТО та його члени знову зосередилися на зміцненні організації та посиленні тієї частини своєї стратегії, яка заповідала «тримати росіян на відстані». У Москві, звісно, побачили у цьому не реакцію на власні дії, а зайве підтвердження наявності у Заходу підступних антиросійських планів.

Використання у Криму «зелених чоловічків» без ознак державної приналежності одразу ж викликало тривогу з приводу можливості повторення цього сценарію в балтійських державах, які мають доволі невеликі армії та численне російськомовне населення. До 2014 року серед трьох країн Балтії лише Естонія витрачала на оборону узгоджений союзниками мінімум у 2% від ВВП (будучи на той час одним із п’яти членів НАТО, які дотримувалися цієї умови). Якщо б Росія організувала блискавичне вторгнення до цього регіону, Альянсу було б важко дати їй відсіч за допомогою своїх звичайних сил. Найслабшим місцем НАТО є стокілометрова смуга сільської місцевості, відома як «Сувалкський коридор» між ізольованою від решти РФ Калінінградською областю та союзною Росії Республікою Білорусь.

Призупинивши співпрацю у форматі Ради НАТО-Росія у квітні 2014 року, Альянс вдався до низки «гарантійних заходів» (assurance measures), які з часом перетворилися на ширший «План дій щодо готовності» (Readiness Action Plan), прийнятий країнами-членами на Вельському саміті у вересні 2014 року. «Гарантійні заходи» мали переконати союзників на сході, а також саму Росію, що НАТО не легковажитиме зобов’язаннями, передбаченими статтею 5 Північноатлантичного договору, і в разі необхідності захищатиме всіх своїх членів, включно із трьома балтійськими державами. Відповідно посилювалося патрулювання їхнього повітряного простору реактивними винищувачами; передбачалася присутність військово-морських патрулів та проведення військових навчань. «План дій щодо готовності» доповнювала низка «адаптаційних заходів», спрямованих на матеріальне поліпшення здатності НАТО забезпечувати оборону. Це передбачало збільшення чисельності Сил реагування НАТО з 13 до 40 тисяч військових і створення нової 20-тисячної Спільної оперативної групи підвищеної готовності[44]. Критики, втім, зазначали, що ці сили були замалими та легко озброєними у порівнянні з військами, які могла швидко розгорнути Росія (наприклад, із Калінінградської області), і що загалом розрив між стримувальною позицією НАТО та його фактичною військовою здатністю протистояти гіпотетичній російській атаці не зменшується, а зростає[45].

У довгостроковій перспективі варто очікувати на подальші заходи. Серед них — запропонований Німеччиною проект «структуроутворюючих націй» (Framework Nations Concept), який, хоча й був сформульований ще до російської інтервенції в Україні, з огляду на них набув значно більшої актуальності. Його ідея полягає у такому зміцненні міждержавних стосунків у сфері оборони, за якого дрібніші військові сили в Європі, багато з яких спеціалізуються на виконанні певних місій, зможуть бути операційно інтегровані у більші військові підрозділи, що мають ширший спектр можливостей[46]. Ключовим елементом цих більш координованих сил має стати німецький Бундесвер. Якщо відповідні плани буде реалізовано, це означатиме, що напад Росії на Україну перекреслив один зі стратегічних пріоритетів Москви після 1945 року — стримування зростання військової потужності Німеччини.




ВІДПОВІДЬ ЄС | Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет | ВІЙНА ПУТІНА ПРОТИ ЗАХОДУ