home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



УКРАЇНОФОБІЯ І РЕСТАЛІНІЗАЦІЯ В ПУТІНСЬКІЙ РОСІЇ


Російські очільники, які ностальгують за Радянським Союзом і сталінським всевладдям, також упевнені, що росіяни та українці — це один народ (ця точка зору суперечить офіційному радянському визнанню українців окремим народом). Путін неодноразово заявляв, що між українцями та росіянами немає різниці, що вони — «один народ»[413]. Шовіністичні погляди, загальноприйняті сьогодні серед російського керівництва, не дочекалися майже жодного аналізу в західних наукових дослідженнях українсько-російської кризи.

Міфологія «дружби народів», сформульована творцями радянської національної політики, пропагувала її як своєрідну наднаціональну «уявлену спільноту» багатонаціонального радянського народу[414], сформованого Росією, що існувала століттями. Така міфологія виключала об’єктивну оцінку українсько-російських відносин, оскільки не могла адекватно порадити собі з військовими конфліктами між обома країнами, як-от у 1709 та 1917–1920 роках, або наслідками культурної денаціоналізації України та масових злочинів проти людяності.

Друга суперечність полягає в тому, що Росія мусить порадити собі з незручними реальними фактами, котрі були відомі й раніше, проте виглядають цілком інакше після 2014 року. Якщо українці та росіяни є «братніми народами», то чому лише меншість українців підтримує приєднання своєї країни до Митного та Євразійського союзів? Чи дійсно всі українці, не зацікавлені в союзництві, є «фашистами», позаяк вони, особливо після анексії Криму та початку гібридної війни на сході України, не хочуть бути частиною «російського світу»? Українців, які прагнуть незалежності від Росії, зображують «прихильниками фашистів» і «русофобами»[415]. Якщо така значна кількість українців справді є «фашистами», які привели до влади лідерів Євромайдану, влаштувавши «нацистський державний переворот», чому ж так мало з них голосували за націоналістичних кандидатів та їхні партії на президентських і парламентських виборах 2014 року[416]? На виборах 2014 року українські ультраправі отримали тільки третину голосів, здобутих ними за три роки до того. Націоналістична партія «Свобода» лише один раз увійшла до парламенту, і це було під час президентства Януковича, а не Ющенка чи Порошенка. «Правий сектор», який зазвичай демонізують у російських мас-медіях, не став парламентською політичною партією, хоча його лідер Дмитро Ярош став депутатом завдяки перемозі в мажоритарному окрузі. Хоча у лавах «Свободи» дійсно є прихильники фашистських поглядів, члени цієї партії та «Правого сектора» здебільшого є консервативними націоналістами. Ідеологічно найближчим до неонацизму серед українських політичних сил є Національний корпус, витоки якого пов’язані із Соціал-націоналістичною асамблеєю (СНА), що відмовилася підтримати започатковану Олегом Тягнибоком модернізацію колишньої Соціал-націоналістичної партії 2004 року. СНА та Національний корпус опосередковано пов’язані зі спецпідрозділом Національної гвардії «Азов», значну частину бійців якого складають російськомовні вихідці зі східноукраїнських регіонів. Таким чином, хоч би як іронічно це не звучало, крайні форми сучасного українського націоналізму варто шукати не так на заході, як на сході України.

Найбільшу концентрацію нацистів і фашистів на Донбасі витворює присутність російських націоналістичних угруповань (як-от РНЄ) та європейських фашистських груп. Російські націоналістичні добровольці заперечують звинувачення в нацизмі, стверджуючи, буцімто витатуювані в них на передпліччях свастики є «стародавніми слов’янськими символами»[417]. Між тим, один із російських нацистів-антисемітів, який воював на Донбасі, мав на руці татуювання із зображенням Гітлера[418]. Істинні російські фашисти їздили на Донбас воювати з російськомовними українцями-«фашистами», військовослужбовцями Збройних сил і Національної гвардії. Олександр Кравцов, один із лідерів російських маріонеток із луганської «Молодої гвардії», який мав тісні зв’язки з Прогресивною соціалістичною партією, розмістив на своїх сторінках у Facebook та ВКонтакте «неонацистські та язичницькі символи», які він запозичив, зокрема, з веб-сторінки неонацистської організації «Слов’янський союз»[419].

Упродовж XX століття найбільші злочини у Криму здійснювалися Кремлем, а не міфічними «українськими націоналістами». Партія регіонів, КПУ та основні російські політичні партії, передусім націоналісти та комуністи, підтримували посилання Сталіна на діяльність «нацистських колабораціоністів», яким той скористався, щоб виправдати депортацію кримських татар до Центральної Азії та Сибіру в 1944 році. Не дивно, що щорічне народне вшанування пам’яті про цю трагедію було заборонене після російської анексії Криму[420].

Неправильне тлумачення радянської та російської міфології «дружби народів» призвело до плутанини в політиці. Путін недоречно сказав президентові США про значну кількість «росіян», які мешкають в Україні, змішавши разом російськомовних й етнічних росіян, щоб таким чином досягти цифри у «сімнадцять мільйонів»[421]. Проте російськомовні мешканці України — це не те саме, що етнічні росіяни, і не всі етнічні росіяни та російськомовні мешканці України підтримують Путіна, «Новоросію» чи «російський світ».

Оскільки чимало російськомовних громадян підтримують Київ, було б неправильно визначати конфлікт на Донбасі як «громадянську війну» між тими, хто розмовляє українською та російською мовами. «Насправді цей конфлікт подібний до Франкенштейна, штучно створеного російським урядом, який народився від брутального зовнішнього поштовху військової сили та вторгнення» і в якому роль «хореографа захоплення східної України» дісталася ГРУ[422]. Цей конфлікт більше схожий на зіткнення між конкуруючими українським/європейським і «русскомирским» цивілізаційними проектами[423], яке Стівен Шульман раніше описав як змагання між «етнічною українською» та «східнослов’янською» ідентичностями[424]. «Східнослов’янська» ідентичність тут поєднує в собі суміш етнічної та імперської російської та радянської колективних ідентифікацій. Українці та росіяни, ті, яким притаманна радянська ностальгія й ті, «хто прагне збереження імперії», підтримують російських маріонеток на Донбасі. Натомість ті, «кому більше несила терпіти збереження її впливу», виступили проти них[425].




РАДЯНСЬКИЙ АНТИУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ І РЕСТАЛІНІЗАЦІЯ | Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет | БОРОТЬБА ЗА ІСТОРІЮ