home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



РЕЛІГІЙНІ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ


Перші три президенти України прагнули зберегти рівновагу між проукраїнськими та проросійськими церквами в Україні. Кравчук, Кучма та Ющенко заявляли про бажання створити автокефальну (незалежну) Українську православну церкву, проте, незважаючи на риторику, у цьому напрямку не було вчинено жодних кроків. Янукович покінчив із цим балансуванням і відкрито став на бік Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП). Він розбудував тісні особисті стосунки з московським патріархом Кірілом і був відзначений однією з найвищих нагород РПЦ — орденом святого князя Володимира. Під час Євромайдану, у січні 2014 року, глава Української греко-католицької церкви (УГКЦ) Святослав Шевчук отримав через Міністерство культури листа від СБУ, яка погрожувала правовому статусу його Церкви, якщо він і надалі підтримуватиме антиурядові протести. Ця безглузда погроза відобразила рівень впливу російських спецслужб на СБУ. Вона також засвідчила традиційну ксенофобію кліки Януковича стосовно західних українців і прагнення повернутися у часи, коли УГКЦ в Радянському Союзі була заборонена.

Саме російська агресія, а не політика української влади стала найсерйознішою загрозою для впливу УПЦ МП. Проте під час війни російська телевізійна пропаганда продовжувала поширювати нісенітниці про українські проавтокефальні православні конфесії. Канал «Россия-1» показав документальний фільм «Переслідування», на початку якого предстоятеля Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) патріарха Філарета звинувачували в намаганні перетворити її на «нацистський духовний центр, де головним святим буде Бандера». Філарета у стрічці зображено кровожерним фанатиком, який буцімто прагне винищити мешканців Донбасу — краю, де він народився. Водночас у цьому фільмі йдеться про те, що київський православний патріарх за дорученням США начебто працював задля знищення православ’я в Україні[1188].

В Україні існує релігійний плюралізм, і жодна церква не має статусу державної. Угруповання «ДНР» і «ЛНР» мавпують путінську Росію, де РПЦ де-факто є державною: її «панівне» становище було зафіксоване в першій версії «конституції ДНР» у травні 2014 року (пізніше це положення прибрали)[1189]. Інші релігійні конфесії зазнали переслідувань з боку козаків і російських націоналістичних угруповань, скажімо, «Російської православної армії». Протести проавтокефальних українських церков з цього приводу на окупованому Донбасі та у Криму засудили як проплачеш Заходом, пов’язані з ЦРУ й вигідні українській армії та пропаганді.

Під час конфлікту російські священики та «православні» екстремісти й фашисти порушували права людини. Захоплених у полон українських захисників Донецького аеропорту російський православний священик бив по голові дерев’яним хрестом. Він «казав, що ми — не люди. Священик у рясі із хрестом, — згадував колишній полонений Олександр Машонкін. — Цей дерев’яний хрест зламав на голові одного полоненого, потім повернувся з металевим хрестом і бив. Я такого священика хіба у фільмах жахів бачив»[1190]. Священики РПЦ, іноді надягнувши козацькі шапки та прип’явши козацькі шаблі, керували підрозділом, який чинив страти у підвалі церкви у Слов’янську, де відбувалися тортури[1191].

РПЦ мала тісні зв’язки з російськими козацькими угрупованнями, які жорстоко поводилися з українськими військовополоненими. «Одними з найпотворніших» були порушення прав людини, які чинило козаче «Всевелике військо Донське». Так звана «Російська православна армія», пов’язана з Ігорем Гіркіним, була задіяна у викраденнях, катуванні, вбивствах і жорстокому поводженні з військовополоненими[1192]. Чи не найжорстокіше до українських бранців ставилися в загоні «Бетмена» (Олександра Бєднова), хоча, звичайно, прояви садизму навряд чи піддаються порівнянню.

Російські бойовики-фундаменталісти відчували жагучу ненависть до українських греко-католиків і «схизматиків» (прихильників української православної автокефалії), зумовлену багатовіковим отруєнням свідомості росіян у ставленні до обох конфесій. Царські та радянські армії нищили греко-католицьку церкву в Галичині в роки відповідно Першої та Другої світових воєн. За винятком віруючих РПЦ, до представників усіх інших релігійних конфесій «застосовувалися вбивства, катування, примусові переміщення, позбавлення свободи та жорстоке позбавлення свободи, які порушують базові права, закріплені в міжнародному законодавстві»[1193]. Окупаційна «міська адміністрація» Слов’янська орендувала в УПЦ МП музей-садибу «Вілла Марія», яку використовувала для «збору гуманітарної допомоги повстанцям», розповіла музейний екскурсовод Віра Кушнір. Вона додала, що російських православних священиків часто бачили на барикадах російських маріонеток у Слов’янську[1194]. Представники духовенства РПЦ в Росії та східній Україні благословляли прапори російських маріонеток та освячували блок-пости на дорогах. На Уралі священик РПЦ благословив бойовиків, які їхали на Донбас боротися з «фашистськими покидьками»[1195].

Українські православні віряни «побачили зброю в їхніх церквах, і священиків, які закликали до сепаратизму та приєднання до місцевих сепаратистських сил». Представники РПЦ «закликали до агресії. Вони казали, що Крим не був Україною, що Донбас не був Україною». Деякі священики Московського патріархату відмовлялися відправляти панахиди за загиблими українськими вояками[1196]. Священик РПЦ отець Олег із кафедрального собору Святого Духа у Слов’янську став капеланом Гіркіна та благословляв «ДНР», «ЛНР» і російські прапори.

У Криму ще 2010 року було створено воєнізовані табори під патронатом Синодального комітету РПЦ. Отець Віталій Веселий, настоятель Свято-Воскресенського храму Слов’янську та керівник місцевого Центру слов’янської культури, активно співпрацював із російськими окупаційними силами. У цих священиків РПЦ були такі самі погляди, як у Гіркіна та інших російських націоналістів й імперіалістів: на їхню думку, України не існує, а українці є відгалуженням російського народу.

Протестанти стали мішенню для росіян і російських маріонеток ще й через їхній зв’язок з США, які, на думку адептів «російського світу», просувають некорінні релігійні конфесії на «православній землі». РПЦ та її козаки-бойовики називали протестантів «сектантами». У квітні 2014 року, коли окупаційні загони захопили західну частину Донецької області, священики РПЦ прибули з козаками та «місцевими бандитами» і вимагали від представників інших релігійних конфесій віддати їхні будівлі та храми. У Слов’янську загони росіян і російських маріонеток передали протестантські храми РПЦ, яка дозволяла використовувати їх для вправляння у стрільбі й воєнізованій підготовці[1197]. Ці ж священики благословляли обстріли українських військ. До протестантських храмів вони часто ставилися із презирством і використовували їх під сховища зброї.

Упродовж недовгої російської окупації у Слов’янську було вбито чотирьох членів протестантської Євангельської церкви Преображення Господнього: двох синів пастора Олександра Павенка, Рувима і Альберта, та двох дияконів, Віктора Брадарського і Володимира Величка. Їх затримали 8 червня 2014 року, наступного дня стратили, а тіла поховали у братській могилі разом з іншими жертвами[1198]. Також затримали керівника Євангелічної асоціації «Церкви Божої» єпископа Олексія Демидовича і члена церковної волонтерської групи Геннадія Лисенка. Їх били та кололи багнетами, Лисенку зв’язали руки й ноги, але, на щастя, вони вижили. Ще один протестантський священик, пастор Микола Калініченко із церкви «Слово життя» в Шахтарську, пережив імітацію розстрілу[1199]. Деяких протестантських лідерів у Слов’янську вбили з метою заволодіння їхнім бізнесом місцеві злочинці, які приєдналися до російських маріонеток[1200].

Переслідування конфесій, що не належали до російського православ’я, в окупованих районах, спонукало євреїв, протестантів, українських православних та греко-католиків тікати на підконтрольні Україні території. Російські маріонетки нищили або ушкоджували храми УПЦ КП та релігійні споруди інших конфесій, репресували й убивали українських православних священиків і протестантських пасторів. Від 30 до 40 храмів УПЦ КП на окупованому Донбасі було закрито, а священнослужителі втекли після публікації їхніх прізвищ у «списках на ліквідацію». У Слов’янську та Новоазовську священиків УПЦ КП викрадали, погрожували їм і по-звірячому били, а їхні церкви обстрілювали і грабували. Протестантських пасторів Олександра Шуміна, Валерія Лоторева, Павла Мінькова та Юрія Іванова викрали та змусили працювати в таборах російських маріонеток[1201]. У Криму УПЦ КП потерпала від нападів козаків і бойовиків, позаяк її вірних і священиків звинувачували в тому, що вони «фашисти» і «сатаністи». Церковні приміщення плюндрували; їх пікетували протестувальники, які тримали плакати із провокаційними гаслами, як-от «Ні “Правому сектору” у Криму!»[1202].




ПОЛІТИЧНІ РЕПРЕСІЇ ТА ЕТНІЧНИЙ ШОВІНІЗМ | Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет | ПОРУШЕННЯ РОСІЯНАМИ ТА РОСІЙСЬКИМИ МАРІОНЕТКАМИ ПРАВ ЛЮДИНИ І ВОЄННІ ЗЛОЧИНИ