Вельмишановний Василю Кириловичу,

Вашого листа — дата 29. X. 34 — я одержав тільки вчора, 14 листопада: кілька день пройшло, поки він перейшов з університету до мене на помешкання.

Ви не помилились, заадресувавши його в Київ. Я тим часом ще тут, хоч не знаю і не можу поручитись, що, скажімо, року 35-го не опинюся десь інде, в пошуканці душевного спокою.

Два тижні тому у мене вмер од скарлатини єдиний син, десятилітній хлопчик, обдарований інтелектуально і сердечно. За день перед його смертю заразилася тим самим дружина. Тепер вона в лікарні — довідалась про малого і, самотна, серед чужих людей, тяжко все те переживає. Через місяць ми з нею побачимось, і хто знає: може, доведеться «зміняти обстановку».

Проте до Вас і до Ваших «Пиворізів» це не має жодного стосунку. Тим часом — я в Києві, не можна сказати, щоб «не при собі» (sic!). Листи з Ашхабада доходять — правда, не без ушкоджень (так, напр., вложеного Вами в конверт сонета я не дістав) — але все-таки не в астрономічні реченці. Отже, «Пиворізів» присилайте — я їх прочитаю з приємністю: вісімнадцятим віком я колись займався і донині ще люблю його, хоч знаю не так добре, як би хотів.

Сонети свої Вам посилаю при цьому. Трохи, бо не маю путнього паперу — писати ж на чортзна-чому, де літери не випишеш, щоб вона тобі не розпливлася, — то є, як на мене, мука нестерпна. Сонети я пишу досі: маю їх, ориґінальних, 79, перекладних 26. Щоб мав якісь досягнення в техніці, по совісті не можу сказати — навпаки, мені здається, що синтаксична одноманітність, обмеженість лексики, вимушеність і повторність рим скоро покладуть край моєму сонетофікаторству.

Щодо перекладних речей, — то, безперечно, над перекладним сонетом я ще попрацюю. Маю добрий намір зробити антологію класиків сонета — дати дещо з Vita nova Данте, кілька речей Петрарки, можливо, Тассо. Із французів у мене вже є десять речей Ронсара і дю Белле, вісім сонетів Ередія — треба ще Банвіля, Ж. Делорма (Сент-Бева). Із німців думаю перекласти дещо з «Опанцерованих сонетів» Ріккерта і з «Венеціанського циклу» фон Платтена. Потім підуть англійці — Сідней, Спенсер, Шекспір, Вордсворт, Баррет-Броунінґ, Суїнберн, — росіяни, поляки — всього має бути до 30 авторів і близько 120 речей. Дещо з того вже зроблено (Міцкевич, наприклад) — дещо за «пределами досягаемости», як Камоенс. Де дістати португальський текст і хто поможе у ньому розібратись? А як без Камоенса в антології сонета? «Им скорбну мысль Камоэнс облекал».

Поки що прощавайте. «Пиворізів» жду. На всякий випадок через два-три дні після цього листа шлю одкритку. З двох щось одно повинно ж прийти.

Київ, ул. Леніна, 82/7                                      Ваш М. Зеров

15 ноября 1934