Розділ XXVIII

Сонце, Що Сходить

Так, це був Оцеола. Мовою індіанців це означає «Сонце, Що Сходить». Той самий Оцеола, слава якого досягла найвіддаленіших куточків країни, той самий Оцеола, який викликав такий жвавий інтерес і в нашому училищі, і на вулицях міст, і в аристократичних салонах. Це він так несподівано з’явився в колі вождів.

Варто кілька слів сказати про цього незвичайного юнака.

Спочатку він був простим воїном, потім – молодшим вождем, який майже не мав прихильників. Та раптом, наче за помахом чарівної палички, завоював довіру всього народу. Тепер патріоти покладали на нього всі свої надії. Його мужність надихала їх, і його вплив із кожним днем дедалі зростав. Його ім’я дуже йому пасувало. Якби це було не справжнє ім’я, то можна було б подумати, що він навмисне обрав його. У ньому було щось пророче, символічне, бо зараз для семінолів він і справді був «сонцем, що сходить».

Відчувалося, що Оцеола справив велике враження на вояків. Імовірно, він уже був тут давно, але досі не виходив у перші ряди вождів. Боягузи і слабкодухі з його приходом заспокоїлися і зітхнули з полегшенням, а вожді-зрадники зіщулились од страху під його поглядом. Я помітив, що брати Оматла і навіть лютий Луста Гаджо позирали на нього з неприхованою тривогою.

Прихід Оцеоли вразив не лише індіанців. Зі свого місця я бачив обличчя агента. Він зблід і зніяковів. Було ясно, що поява Сонця, Що Сходить, йому була не на руку. Я стояв поруч із генералом і не міг не почути того, що агент роздратовано прошепотів йому.

– От біда! Якби не він, ми б напевне перемогли! Я сподівався прибрати їх до рук до його приходу. Навмисне назвав йому не ту годину – так не допомогло ж! Чорти б його вхопили! Він зіпсує нам усю справу… Ось він нашіптує щось Онопі, а старий дурень витріщився на нього, мов дитина… Тепер і він коритиметься йому в усьому, як немовля! Та він і є не що інше, як доросле дитя. Тепер усе скінчено, генерале! Нам не уникнути війни!

Почувши цю розмову, я пильніше придивився до Оцеоли. Він стояв позаду Онопи, трохи нахилившись до нього, і я чув, як він шепотів йому щось своєю мовою. Тільки перекладачі могли б зрозуміти, що він говорив, але вони стояли надто далеко, щоб розібрати його слова. Серйозне і схвильоване обличчя Оцеоли, його гнівні погляди, кинуті на агента, свідчили про те, що він геть не має наміру поступатися і те саме радить своєму вождеві.

На кілька секунд запанувала тиша. Тільки шепіт агента з одного боку і шепіт Оцеоли з іншого порушували її. А коли обидва замовкли, запала хвилина напруженого чекання. Рішення Онопи було важливе для всіх, від нього залежали мир чи війна, життя або смерть. Навіть солдати в строю, прислухаючись, повитягували шиї. Індіанські хлопчики і жінки з немовлятами на руках юрмилися за колом воїнів. Відчувалося, що вони з великою тривогою очікують на рішення головного вождя.

Агенту вривався терпець, його обличчя побуряковіло. Я бачив, що він схвильований і сердитий, хоча всіма силами прагне зберегти спокій. Він удавав, ніби не помічає Оцеоли, хоча поза сумнівом, зараз тільки про нього й думав. І далі ведучи розмову з генералом, він скоса позирав на молодого вождя.

Це тривало недовго. В агента остаточно урвався терпець і він звернувся до перекладача:

– Скажіть Онопі, що рада чекає на його рішення.

Перекладач виконав наказ.

Неговіркий вождь вождів не зволив навіть підвестися з місця.

– Скажу тільки одне, – відповів він. – Мене задовольняє місце, де я живу, і я не покину рідну землю.

У відповідь на цю заяву пролунав вибух схвальних вигуків з боку патріотів. Можливо, це була найзапальніша промова старого Онопи. Віднині він справді став королем і мав необмежену владу над своїм народом.

Я перевів погляд на вождів. Посмішка розпливлась на м’яких рисах Голато-міко, похмуре обличчя Гойтл-Меті сяяло радістю, Алігатор, Хмара та Арпіукі прийшли в шалений захват, і навіть товсті губи негра Абрама оголили подвійний ряд білих, як слонова кістка, зубів у переможній усмішці. Брати Оматла і їхні прибічники стали чорніші за хмару. Похмурі погляди видавали їхнє невдоволення, було очевидно, що всі вони не на жарт збентежені. І не без підстав: досі їх тільки підозрювали у зраді, тепер їхнє зрадництво стало очевидним. Їм пощастило, що форт Кінг був поряд, що все це сталося на очах озброєних солдатів. Американські багнети могли знадобитися зрадникам для захисту від розгніваного народу!

Украй оскаженілий агент втратив гідність офіційного представника і вибухнув брудною лайкою, погрозами і дошкульним глузуванням. Він поіменно звинувачував вождів у брехні і лицемірстві. Онопі він закинув, що той підписав Оклаваську угоду. Коли ж Онопа став заперечувати це, агент заявив, що він бреше. Навіть дикун не вважав за потрібне відповідати на таке грубе обвинувачення, а поставився до нього з мовчазним презирством.

Виливши всю жовч на багатьох вождів, агент звернувся до одного з воїнів, що стояли попереду, і пронизливо заверещав:

– Це все ви накоїли, ви, Пауеле!

Я здригнувся і озирнувся навкруги, щоб дізнатися, до кого агент звертався із цими словами.

Я здогадався за поглядом і жестом агента. Грізно витягнувши руку, він вказував на молодого вождя Оцеолу Мене неначе осяяло. Нечіткі спогади вже спливали в моїй свідомості. Мені здалося, що крізь шар яскраво-червоної фарби я розрізняв риси, які бачив раніше.

Я все пригадав. У молодому індіанці-герої я впізнав друга дитинства, рятівника сестри, брата Маюмі!