home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



Завершення огляду коливань вартості срібла

Більшість дослідників, які збирали дані про грошові ціни в минулому, вважала, напевне, низьку грошову ціну хліба й продуктів узагалі або, інакше кажучи, високу вартість золота й срібла свідченням не лише браку цих металів, а й бідності та варварського стану країни за тих часів, коли такі ціни мали місце. Таке розуміння пов’язане із системою політичної економії, яка вважає, що національне багатство полягає у великій кількості золота й срібла, а національна бідність — у їх недостатній кількості. Цю теорію спробую викласти й розглянути в книзі четвертій цього дослідження. А поки зауважу, що висока вартість дорогоцінних металів аж ніяк не є свідченням бідності чи варварського стану якої-небудь країни на час спостереження. Вона свідчить лише про бідність копалень, що в цей період забезпечують торговельний світ. Бідна країна, яка не може купувати більше за багату, не може й платити дорожче від неї за золото й срібло, а тому вартість цих металів навряд чи може бути вищою в першій порівняно з другою. У Китаї, країні значно багатшій за будь-яку частину Європи, вартість дорогоцінних металів набагато вища, ніж будь-де у Європі. Щоправда, коли багатство Європи від часів відкриття копалень Америки значно зросло, вартість золота й срібла поступово знизилася. Але таке зниження їхньої вартості було зумовлене не збільшенням реального багатства Європи, річного продукту її землі та праці, а випадковим відкриттям покладів багатших, ніж ті, що були відомі до того часу. Збільшення кількості золота й срібла в Європі та розвиток її мануфактур і хліборобства — два явища, які, хоча й існували майже одночасно, проте виникли під впливом зовсім різних причин і майже не мають жодного зв’язку між собою. Перше зумовлене випадковістю, у якій не відігравали й не могли відігравати ролі передбачливість або політика; друге спричинене падінням феодальної системи і встановленням уряду, що дав промисловості те єдине заохочення, якого вона потребувала, тобто деяку певність у тому, що вона зможе користуватися плодами своєї праці. Польща, де феодальна система існує і в наші дні, нині є такою ж злиденною країною, якою вона була до відкриття Америки. Однак грошова ціна хліба підвищилася; реальна вартість дорогоцінних металів у Польщі знизилася так само, як і в інших частинах Європи. Тому їхня кількість мала там збільшитися, як і в інших країнах, і майже в такій самій пропорції, у якій збільшився річний продукт її землі та праці. Але зростання кількості дорогоцінних металів не збільшило, як видається, річного продукту країни, не привело до поліпшення її фабрик і хліборобства, не покращило становища її мешканців. Іспанія та Португалія — країни, що володіють копальнями, є після Польщі, мабуть, найзлиденнішими країнами Європи. Однак вартість дорогоцінних металів має бути там нижчою, ніж у будь-якій іншій частині Європи, оскільки із цих країн вони потрапляють до решти країн Європи й обтяжені не тільки вартістю перевезення та страхування, а й витратами на контрабандне провезення, адже вивезення їх або зовсім заборонене, або обкладене митом. Через це відносно річного продукту землі та праці їхня кількість у цих країнах має бути більшою, ніж у будь-якій іншій країні Європи. Тим часом ці країни бідніші від інших частин Європи. Хоча феодальну систему в Іспанії та Португалії скасували, її не замінили чимось кращим.

Подібно до того як низька вартість золота й срібла не свідчить про багатство й процвітання країни, так висока або низька грошова вартість товарів загалом або хліба зокрема аж ніяк не є свідченням бідності країни або її варварського стану.

Якщо низька грошова ціна товарів загалом або особливо хліба не свідчить про бідність чи варварський стан, то вирішальним свідченням цього буде низька грошова ціна, порівняно із ціною хліба, деяких окремих видів товарів, наприклад, худоби, свійської птиці, будь-якої дичини тощо. Це виразно показує, по-перше, їхню більшу кількість порівняно з хлібом, а отже, великі розміри землі, використовуваної для їх розведення, порівняно з тією землею, що її відведено під хліб, і, по-друге, низьку вартість цієї землі порівняно з вартістю орної землі й, таким чином, свідчить про поганий стан і необробленість великої частини землі країни. Це свідчить про те, що відношення капіталу й населення країни до розмірів її території є нижчим від того, яке зазвичай існує в цивілізованих країнах, і що суспільство в певний час і в певній країні перебуває ще в стані дитинства. За високою або низькою грошовою ціною товарів загалом або хліба зокрема ми можемо тільки виснувати, що копальні, які нині постачають торговельний світ золотом і сріблом, є багатими чи бідними, але не можемо судити про те, багатою чи бідною є країна загалом. Однак за високим або низьким рівнем грошової ціни деяких видів товарів порівняно із ціною інших ми можемо з певною мірою ймовірності, що майже межує з беззаперечністю, судити про те, багата країна чи бідна, зазнає чи не зазнає більша частина її земель поліпшення, перебуває вона в більш-менш варварському чи в більш-менш цивілізованому стані.

Будь-яке підвищення грошової ціни товарів, що настає тільки через зниження вартості срібла, має однаково позначатися на всіх видах товарів, спричиняючи загальне підвищення їхньої ціни на 1/3, 1/4 або 1/5 відповідно до втрати сріблом 1/3, 1/4 або 1/5 його колишньої вартості, але підвищення ціни продуктів харчування, про яке так багато говорили й сперечалися, не поширюється однаковою мірою на всі їх види. Якщо взяти середні цифри за поточне століття, то виявиться, що ціна хліба — як це визнають навіть ті, хто пояснює це підвищення зменшенням вартості срібла, — підвищилася менше, ніж ціни решти продуктів харчування. Тому підвищення ціни цих останніх не могло бути спричинене зниженням вартості срібла. Слід зважити на якісь інші причини, і ті причини, про які йшлося вище, можуть, мабуть, задовільно пояснити підвищення ціни тих окремих видів продуктів харчування, ціна яких справді підвищилася порівняно із ціною хліба, до того ж не буде потреби вдаватися до передбачуваного зменшення вартості срібла.

Щодо ціни хліба, то протягом перших 64 років нинішнього століття й до кількох нещодавніх надзвичайних неврожаїв вона була дещо нижчою, ніж протягом останніх 64 років попереднього століття. Цей факт засвідчують не лише рахунки Віндзорського ринку, а й офіційні відомості з різних графств Шотландії, а також дані різних ринків Франції, із великою ретельністю й точністю зібрані Мессансом[39] та Дюпре де Сен-Mopом. Ці докази за своєю повнотою переважають те, чого можна було б очікувати в питанні, що його, ясна річ, так важко точно дослідити.

Щодо високої ціни хліба протягом останніх 10–12 років, то її цілком можна пояснити поганими врожаями, а не зниженням вартості срібла.

Отже, думка, що вартість срібла безперервно знижується, не ґрунтується, напевне, на спостереженнях щодо ціни хліба чи інших продуктів харчування.

Однак можуть сказати, що на таку саму кількість срібла нині, навіть згідно з наведеними тут даними, можна купити значно меншу кількість різних продуктів харчування, ніж у той або інший період минулого століття, і що з’ясування того, чи спричинило таку зміну підвищення вартості цих товарів чи зниження вартості срібла, — цілком марна праця, бо це нічого не важить для людини, яка йде на ринок із певною кількістю срібла або має певний фіксований грошовий дохід. Я, звісно, не припускаю, що знання цієї різниці дасть їй можливість купувати дешевше, але воно, проте, не є взагалі даремним.

Воно може мати певне корисне значення для публіки, свідчачи про добробут у країні. Якщо підвищення ціни деяких видів продуктів харчування спричинене тільки зниженням вартості срібла, то це зумовлене фактом, за яким можна судити тільки про велику кількість американських копалень. Дійсне багатство країни, річний продукт її землі та праці можуть, попри цю обставину, або поступово зменшуватися, як у Португалії та Польщі, або поступово зростати, як у більшості інших країн Європи. Але якщо це підвищення ціни деяких видів продуктів харчування зумовлене підвищенням реальної вартості землі, яка їх виробляє, її зрослою родючістю або якщо воно було наслідком значних поліпшень і якісного обробітку, що зробили її придатною для посіву хлібів, то воно спричинене обставиною, яка цілком ясно вказує на процвітання та розвиток країни. Земля становить найбільшу, найважливішу і найбільш стійку частину багатства будь-якої великої за розміром країни. Певно, суспільству може бути корисно або принаймні досить приємно мати таке вирішальне свідчення щодо зростання вартості найбільшої, найважливішої та найбільш стійкої частини його багатства.

Це може бути також корисно суспільству для регулювання грошової винагороди деяких нижчих службовців. Якщо через підвищення ціни деяких видів продуктів харчування знижується вартість срібла, їхня грошова винагорода (у тому разі, якщо вона доти була не дуже великою) має бути, поза сумнівом, збільшена пропорційно розмірам зниження. Якщо її не збільшити, їхня реальна винагорода виявиться, вочевидь, настільки ж зменшеною. Якщо ж зазначене зростання ціни спричинило збільшення вартості в результаті штучного підвищення родючості землі, що виробляє ці продукти, то буде важче вирішити, у якій саме пропорції треба збільшити грошову винагороду й чи потрібно взагалі її збільшувати. Якщо заходи з поліпшення обробітку землі неминуче більше або менше підвищують ціну всіх видів тваринної їжі порівняно із ціною хліба, то вони, на мій погляд, неминуче знижують ціну всіх видів рослинної їжі, підвищуючи ціну тваринної їжі, тому що значна частина землі, яка виробляє її, будучи придатною для виробництва хліба, має давати землевласникові та фермерові ренту й прибуток, звичайні для орної землі. Це знижує ціну рослинної їжі, тому що, підвищуючи родючість землі, збільшує кількість цієї їжі. Окрім того, завдяки заходам із поліпшення обробітку землі з’являється багато видів рослинної їжі, які, потребуючи менше землі й не більше праці, ніж хліб, надходять на ринок за значно нижчою ціною. Такими є картопля та маїс, або так званий індіанський хліб, — два найважливіших придбання, що їх сільське господарство Європи або навіть сама Європа отримали від розширення торгівлі та мореплавства. Пізніше численні види рослинної їжі, що їх на низькому рівні розвитку хліборобства вирощують тільки на городі й за допомогою лопати, на вищій його стадії сіють у полях, для чого використовують плуг, — це ріпа, морква, капуста тощо. Якщо, таким чином, із розвитком поліпшень у сільському господарстві неодмінно підвищується реальна ціна одного виду їжі, то так само неодмінно знижується реальна ціна іншого виду і стає справою простої точності розрахунку, наскільки підвищення ціни одного виду їжі може бути врівноважене зниженням ціни іншого. Коли реальна ціна м’яса досягла свого максимуму (а це, напевне, понад сотню років тому було досягнуто в більшій частині Англії щодо всіх видів м’яса, за винятком, може, свинини), будь-яке підвищення ціни іншого виду тваринної їжі, що може виникнути згодом, великою мірою не позначиться на становищі нижчих верств народу. Становище бідних верств у більшій частині Англії не може, поза будь-яким сумнівом, погіршитися за підвищення ціни свійської птиці, риби або дичини настільки, як воно має поліпшитися внаслідок зниження ціни картоплі.

За нинішньої дорожнечі висока ціна хліба, поза сумнівом, досить відчутно позначається на бідних. Але в періоди порівняно великої кількості продуктів, за звичайного або середнього рівня ціни хліба, природне підвищення ціни будь-якого іншого виду сирих продуктів не може позначитися на них. Вони, мабуть, найбільше потерпають від штучного, спричиненого податками, підвищення ціни деяких промислових товарів, таких як сіль, мило, шкіра, свічки, солод, пиво, ель тощо.



Наслідки розвитку культури для трьох видів сировини | Багатство народів. Дослідження про природу та причини добробуту націй | Вплив господарського розвитку на дійсну ціну промислових виробів