Вплив господарського розвитку на дійсну ціну промислових виробів
Природним наслідком господарського розвитку є поступове зниження дійсної ціни майже всіх мануфактурних виробів. Ціна праці, що витрачається на їх виготовлення, знижується, мабуть, для них усіх без винятку. Унаслідок застосування кращих машин, унаслідок більшої вправності й доцільнішого поділу та розподілу праці для виготовлення кожного окремого предмета потрібна значно менша кількість праці; і хоча внаслідок процвітання суспільства дійсна ціна праці має підвищитися, усе ж значне зменшення кількості праці, що витрачається, за загальним правилом більш ніж урівноважує максимальне підвищення ціни, яке тільки може відбутися.
Щоправда, існують галузі промисловості, у яких неминуче підвищення дійсної ціни сировини більш ніж урівноважує всі вигоди, що їх дає вдосконалення техніки в процесі виконання роботи. У столярній і теслярській справі неминуче підвищення дійсної ціни сухої деревини, що є результатом поліпшення землі, може більш ніж урівноважити всі ті вигоди, що їх можна отримати від застосування кращих машин, від надзвичайного вміння і найдоцільнішого поділу та розподілу праці.
Але в усіх випадках, коли дійсна ціна сирих матеріалів зовсім не підвищується або підвищується незначною мірою, ціна мануфактурних виробів знижується відчутно. Це було вельми помітно протягом нинішнього та минулого століть у тих мануфактурних виробництвах, матеріалом для яких слугують неблагородні метали. Якісний годинник, який у середині минулого століття можна було купити за 10 фунтів стерлінгів, тепер можна придбати, мабуть, за 20 шилінгів. За той самий період сталося суттєве зниження цін на ножі, замкові вироби, іграшки з простих металів і на всі ті товари, відомі під назвою бірмінгемських та шеффілдських, хоча й не таке значне, як на годинники. Однак воно було достатнім для того, щоб здивувати робітників інших країн Європи, які в багатьох випадках визнають, що не можуть виготовляти товари такої самої якості за подвійну або навіть потрійну ціну. Не існує, здається, інших мануфактурних виробництв, де поділ праці може бути проведено далі або де можливі більш різноманітні вдосконалення застосовуваних знарядь, ніж у виробництвах, матеріалом для яких слугують прості метали.
У суконному виробництві за той самий період не відбулося такого відчутного зниження цін. Ціна найтоншого сукна, як мене запевняли, навпаки, за останні 25–30 років підвищилася в певній відповідності до підвищення його якості, що пояснюється, як мені говорили, значним підвищенням ціни матеріалу, який складається переважно з іспанської вовни. А ціна йоркширського сукна, що його виробляють виключно з англійської вовни, кажуть, знизилася протягом нинішнього століття, коли брати до уваги його якість. Проте якість видається такою суперечливою річчю, що я визнаю будь-яку інформацію такого роду до певної міри ненадійною. У суконному виробництві поділ праці нині є майже таким самим, який існував 100 років тому, а застосовувані в ній машини не дуже змінилися. Проте, можливо, були невеликі поліпшення в обох випадках, які спричинили деяке зниження ціни.
Але зниження виявиться значно помітнішим і беззаперечним, якщо ми порівняємо ціну цього товару в наш час із його ціною у віддаленій перспективі, наприкінці XV століття, коли існував, певно, набагато менший поділ праці, а застосовувані знаряддя були більш недосконалі, ніж сьогодні.
У 1487-му, тобто на четвертий рік правління Генриха VII, було видано указ, згідно з яким «будь-хто, хто стане продавати в роздрібному продажу ярд найтоншого, яскраво пофарбованого червоного сукна або іншого пофарбованого сукна найтоншої роботи дорожче за 16 шилінгів, підлягатиме штрафу в 40 шилінгів за кожен проданий ярд». Таким чином, 16 шилінгів, які містили приблизно таку саму кількість срібла, що й 24 шилінги на нинішні гроші, визнавали на той час справедливою ціною за ярд найтоншого сукна; і оскільки закон цей має характер закону проти розкоші, то ймовірно, що таке сукно продавали зазвичай за дещо дорожчою ціною. Нині максимальною ціною можна вважати 1 гінею. Навіть якщо припустити, що якість сукна тоді й тепер була однаковою — хоча насправді сучасне сукно, цілком імовірно, краще, — виявиться, що грошова ціна найтоншого сукна значно знизилася від кінця XV століття. А його дійсна ціна знизилася набагато більше. Середньою ціною пшениці вважали в цей період і тривалий час по тому 6 шилінгів 8 пенсів за квартер. Отже, 16 шилінгів становили ціну 2 квартерів і понад 3 бушелів пшениці. Рахуючи нині квартер пшениці по 28 шилінгів, дістанемо, що дійсна ціна ярда тонкого сукна мала в ту пору дорівнювати мінімум 3 фунтам 6 шилінгам 6 пенсам на наші гроші. Людина, яка купувала це сукно, мала відмовитися від можливості розпоряджатися такою кількістю праці й засобів існування, що її можна купити на цю суму нині.
Зниження дійсної ціни більш простих і грубих тканин, хоча й значне, але не таке велике, як зниження ціни тканин вищої якості.
У 1463-му, тобто на третій рік правління Едуарда IV, було видано закон, згідно з яким «ніхто із сільських поденників, чорноробів, простих майстрових, що мешкають поза містом або містечком, не повинен використовувати або мати у своєму одязі яку-небудь тканину за ціною понад 2 шилінги за ярд». На третій рік правління Едуарда IV 2 шилінги містили майже таку саму кількість срібла, як 4 шилінги на наші гроші. Але йоркширське сукно, що його нині продають по 4 шилінги за ярд, певно, значно краще за ті сукна, які виробляли на той час для найбіднішої верстви робітників. Навіть грошова ціна їхнього одягу, коли взяти до уваги його якість, через це нині дещо нижча, ніж за тієї віддаленої від нас доби. А реальна ціна, поза сумнівом, значно нижча. Для 1 бушеля пшениці 10 пенсів тоді вважали помірною та розумною ціною. Тому 2 шилінги становили ціну майже 2 бушелів та близько 2 пеків пшениці, а ця кількість за ціни в 3 шилінги 6 пенсів за бушель коштує нині 8 шилінгів 9 пенсів. Для придбання ярда такого сукна бідний наймит мусив віддати таку кількість засобів існування, яку нині можна купити на 8 шилінгів 9 пенсів. Наведений закон теж спрямований проти розкоші й має на меті обмежити марнотратство бідняків, тому їхній одяг, як правило, коштував значно дорожче.
Цей самий закон забороняв бідним носити панчохи за ціною, яка перевищувала 14 пенсів за пару, що на наші гроші становить близько 28 пенсів. Але на той час 14 пенсів дорівнювали ціні 1 бушеля й близько 2 пеків пшениці, а ця кількість за ціни 3 шилінги 6 пенсів за бушель коштує тепер 5 шилінгів 3 пенси. Сьогодні ми визнали б цю суму дуже високою ціною за пару панчіх обслуги та робітника найбіднішого й найнижчого розряду. Однак за тих часів вони платили за них фактичний еквівалент цієї суми.
За часів Едуарда IV мистецтво плетіння панчіх у Європі, певно, ще не було відоме. Панчохи виготовляли з тканини, що, можливо, і було однією з причин їхньої дорожнечі. Кажуть, що першою людиною в Англії, яка надягла плетені панчохи, була королева Єлизавета; вона отримала їх у подарунок від іспанського посла.
У виробництвах цупких і тонких сортів вовняних тканин за тих давніх часів користувалися значно недосконалішими знаряддями, ніж тепер. Відтоді було запроваджено три дуже важливих удосконалення, крім численних дрібніших, кількість і значення яких важко встановити. Ці три основних удосконалення такі: по-перше, заміна прядки та веретена самопрядкою, що за тієї самої витрати праці виконує більше ніж подвійну кількість роботи; по-друге, застосування різних хитромудрих механізмів, які ще більше полегшували та прискорювали намотування пряжі або належне заправлення основи й піткання до закріплення їх у верстаті — операцію, що до винайдення цих машин була надзвичайно копіткою і стомливою; по-третє, використання валяльного млина для ущільнення сукна замість промивання його у воді. Ані вітряні, ані водяні млини ще на початку XVI століття не були відомі в Англії, а також, наскільки я знаю, в інших частинах Європи на північ від Альп. Вони з’явилися в Італії за деякий час до того.
Ці обставини, мабуть, можуть певною мірою пояснити нам, чому реальна ціна як цупких, так і тонких тканин була за тієї доби настільки вищою від їхньої сучасної ціни. Для виготовлення цих предметів потрібна значно більша кількість праці, а тому, доставлені на ринок, вони мали продаватися або надходити в обмін за ціною більшої кількості праці.
Грубо оброблені тканини за тих давніх часів виробляли, певно, в Англії в такий самий спосіб, як це завжди відбувається в країнах, де ремесла й промисел перебувають у зародковому стані. Мабуть, це був домашній промисел, причому кожну окрему частину роботи виконували мимохідь усі члени майже будь-якої родини; і при цьому вони робили це тоді, коли не мали іншої справи, це не було головним їхнім заняттям, від якого кожен одержував найбільшу частину своїх засобів до існування. Робота, що її виконують таким чином, як уже зазначалося, завжди виявляється на ринку значно дешевшою за ту, що становить головне або єдине джерело існування робітника. З іншого боку, тканини кращої якості на той час в Англії не виробляли; її виробляли в багатій Фландрії з розвиненою торгівлею; певно, тоді це виробництво там вели так само, як і нині, люди, які всі засоби існування або основну їхню частину отримували від цього промислу. Крім того, це був закордонний товар, а отже, він мав обкладатися певним митом, принаймні тоннажним і ваговим збором на користь короля. А втім, це мито було, певно, не дуже великим. Політика, що переважала за тієї доби у Європі, мала на меті не обмежувати високими митами ввезення іноземних виробів, а радше заохочувати його, щоб купці за якомога дешевшими цінами мали змогу забезпечувати багатих людей предметами розкоші та призначеними для зручності, яких вони потребували і яких їм не могло забезпечити виробництво власної країни.
Урахування цих обставин може певною мірою пояснити, чому за тих давніх часів дійсна ціна простих тканин порівняно з більш тонкими сортами була настільки нижча за нинішню.