home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



Розділ IV

Про поворотні мита

Купці та власники мануфактур не задовольняються монополією на внутрішньому ринку, вони домагаються також щонайбільшого продажу за кордон своїх товарів. Їхня країна не має влади над іноземними народами і тому рідко може забезпечити їм там монополію. Через це їм, за загальним правилом, доводиться обмежуватися проханнями про ті чи інші заохочувальні заходи для вивезення.

Серед цих заохочувальних заходів найбільш розумними видаються так звані поворотні мита. Надання купцеві права одержувати назад при вивезенні весь акциз або частину його, або внутрішнього мита, що стягуються з вітчизняного виробництва, ніколи не може приводити до вивезення більшої кількості товарів, ніж було б їх вивезено за відсутності такого оподаткування. Таке заохочення не має тенденції спрямовувати до якогось певного використання значнішу частку капіталу країни, ніж це було б за його відсутності, а може тільки перешкоджати тому, щоб стягування мита відволікало якусь частину цього капіталу на інше заняття. Воно не прагне порушення тієї рівноваги, що природним чином встановлюється в суспільстві між усіма різними галузями промисловості, а лише запобігає порушенню її цим митом; воно спрямоване не на знищення, а на збереження того, що в більшості випадків вигідно зберегти, — на збереження природного поділу й розподілу праці в суспільстві.

Те саме можна сказати й про поворотні мита для іноземних товарів, що ввезені до країни та вивозяться з неї; ці поворотні мита у Великій Британії зазвичай значно перевищують половину ввізних мит. На підставі другого додатку до закону, що встановив так звану тепер стару субсидію, кожному купцеві, англійцеві чи іноземцеві, надається право одержувати назад під час вивезення половину ввізного мита: англійський купець одержує її в тому разі, якщо він вивозить товар не пізніш як через 12 місяців після його ввезення, іноземний купець — не пізніш як через 9 місяців. Вина, коринка та вироблений шовк — от і всі товари, на які не поширювалася дія цієї ухвали, оскільки для них встановлювалися інші, вигідніші ставки. Мита, за цим законом, були на той час єдиними на іноземні товари, що ввозилися. Згодом (закон, виданий на сьомий рік правління Георга І, розд. 10 (розд. 21) термін, протягом якого можна було вимагати сплати цього й усіх інших поворотних мит, було подовжено до трьох років.

Більшість мит, установлених після старої субсидії, повністю повертається під час вивезення. А втім, це загальне правило не вільне від численних винятків, і теорія поворотних мит стала набагато складнішим питанням, ніж це було за їх первісного запровадження.

У разі вивезення деяких іноземних товарів, стосовно яких припускається, що ввезення їх набагато перевищує потребу для внутрішнього споживання, мито повертається назад повністю, без вирахування навіть половини старої субсидії. До заколоту наших північноамериканських колоній ми володіли монополією мерилендського та вірджинського тютюну. Ми вивозили близько 96 000 бочок, а внутрішнє споживання не перевищувало, за припущенням, 14 000. Щоб заохотити велике вивезення, потрібне для збуту тютюну, мито повертали повністю за умови, якщо тютюн вивозився назад не пізніш як через три роки.

Ми досі володіли майже повною монополією цукру з наших вест-індських островів. Тому, якщо цукор вивозять назад протягом року, ввізне мито повертається повністю, а якщо його вивозять протягом трьох років, мито повертається за вирахуванням половини старої субсидії, яку все ще утримують при вивезенні більшості товарів. Хоча ввезення цукру перевищує потреби внутрішнього споживання, одержуваний надлишок все-таки є незначним порівняно з одержуваним надлишком тютюну.

Заборонено ввезення деяких товарів для внутрішнього споживання, що становлять предмет особливих ревнощів наших власників мануфактур. Але, сплативши певне мито, їх можна ввозити й зберігати на складі для зворотного вивезення. Однак за такого вивезення ані найменшу частку цього мита не повертають назад. Напевне, нашим власникам мануфактур не бажано, щоб існувало навіть таке обмежене ввезення, і вони побоюються, що частина цих товарів може бути вкрадена зі складів і почне конкурувати з їхніми власними товарами. Тільки з дотриманням цих правил ми можемо ввозити вироблений шовк, французький кембрик та батист, бавовняні тканини — кольорові, набивні, друковані або фарбовані тощо.

Ми навіть неохоче виступаємо посередниками з продажу французьких товарів і воліємо краще втратити прибуток, тільки б не допомагати отримати деякий прибуток тим, кого вважаємо своїми ворогами. У разі вивезення французьких товарів утримують не тільки половину старої субсидії, а ще й 25%.

Згідно з четвертим додатком до старого закону про мито, поворотне мито при вивезенні всіх вин значно перевищувало половину мита, що його на той час стягували при ввезенні їх; законодавство за тих часів, напевне, ставило собі за мету дещо більше, ніж зазвичай, заохочувати транзитну торгівлю вином. Повністю повертали в разі зворотного вивезення низку інших мит і зборів, установлених одночасно зі старим митом або невдовзі після нього, а саме так зване додаткове мито, нове мито, мито в одну третину і в дві третини, збір 1692 року, монетне мито на вина. Однак, з огляду на те, що їх усі, за винятком додаткового мита й збору 1692-го, сплачували готівкою при ввезенні товарів, відсотки на таку велику суму становили такий видаток, що не можна було очікувати більш-менш вигідної транзитної торгівлі цим продуктом. Тому при вивезенні повертали тільки частину мита, що називалося збором із вина, і зовсім не повертали мито в 25 фунтів із бочки французьких вин або мита, встановлені в 1745, 1763 та 1778 роках. Два збори в 5%, установлені в 1779 та 1781-му на додачу до всіх колишніх мит, що їх повністю повертають при вивезенні всіх інших товарів, повертали також і при вивезенні вина. Останнє мито, спеціально накладене на вино, а саме — мито 1780 року, повертають при вивезенні повністю — пільга, що за збереження таких численних високих мит, цілком імовірно, не змогла привести до вивезення бодай однієї зайвої бочки вина. Ці додаткові правила стосуються всіх місць законного вивезення, за винятком британських колоній в Америці.

Закон, виданий на п’ятнадцятий рік правління Карла II (розд. 7), що називається актом про заохочення торгівлі, надав Великій Британії монополію у справі постачання колоній усіма продуктами, що ростуть чи виробляються у Європі, а отже, і винами. У країнах із такими протяжними береговими лініями, як північноамериканські та вест-індські колонії, де наша влада завжди була дуже слабкою й мешканцям було дозволено вивозити на власних кораблях свої, не внесені до митного розпису товари спершу в усі частини Європи, а згодом і в усі частини Європи на південь від мису Фіністерре, не вельми ймовірно, щоб ця монополія будь-коли суворо додержувалася; їхні мешканці, певно, завжди знаходили способи привозити назад вантажі з країн, куди їм дозволялося ввозити свої товари. Однак вони, мабуть, вирішили, що важко ввозити європейські вина безпосередньо з країн походження, а також не могли ввозити їх із Великої Британії, де вони були обтяжені митами, значну частину яких не повертали в разі вивезення. Мадеру, що не була продуктом європейського походження, увозили безпосередньо до Америки та Вест-Індії, які мали повну свободу торгівлі з островом Мадера всіма товарами, не внесеними до розпису. Ці обставини, певно, сприяли появі тієї загальної переваги, яку наші офіцери віддавали мадері в усіх наших колоніях на початку війни, що розпочалася в 1755 році, і яку вони привезли із собою на батьківщину, де це вино доти не мало особливого поширення. По завершенні війни, у 1763 році (закон, виданий на четвертий рік правління Георга III, розд. 12, розд. 15), усі мита, за винятком 3 фунтів 10 шилінгів, почали повертати при вивезенні до колоній усіх вин, за винятком французьких, торгівлю якими й споживання яких національне упередження не бажало щонайменшим чином заохочувати. Період між установленням цієї пільги та заколотом наших північноамериканських колоній був, певно, надто нетривалим для того, щоб здійснити більш-менш значні зміни у звичках цих колоній.

Той самий закон, який поверненням мит з усіх вин, за винятком французьких, набагато більше сприяв колоніям, ніж іншим країнам, щодо повернення мит із більшості інших товарів сприяв їм значно менше. У разі вивезення більшості товарів до інших країн повертали половину старого мита. А тим часом цей закон установлював, що ані найменша частина цього мита не підлягає поверненню в разі вивезення до колоній продуктів, що ростуть чи виробляються у Європі або Ост-Індії, за винятком вин, білих бавовняних тканин та мусліну.

Повернення мит було спочатку запроваджене, певно, для заохочення транзитної торгівлі, яку, через те, що фрахт за морське перевезення іноземці часто оплачують дзвінкою монетою, вважали особливо придатною для залучення до країни золота й срібла. Та хоча транзитна торгівля, безумовно, не заслуговує на особливе заохочення й мотив запровадження такого порядку був, мабуть, вельми безглуздим, сам цей порядок уявлявся цілком розумним. Таке повернення мит не може залучити до цього виду торгівлі більшої частки капіталу країни, ніж припливала б до неї природним шляхом за відсутності ввізних мит. Він лише запобігає повному відпливу капіталу внаслідок цих мит. Транзитна торгівля, хоча й не заслуговує на заохочення, не має зустрічати протидії; їй слід надати свободу так само, як і всім іншим видам торгівлі. Вона є необхідним притулком для тих капіталів, що не можуть знайти застосування ані в сільському господарстві чи промисловості країни, ані в її внутрішній чи зовнішній торгівлі.

Дохід митниць замість зменшуватися від такого повернення мита збільшується завдяки йому на ту частину мита, що її вираховують. Якби утримувалося повністю все мито, то іноземні товари, із яких його стягують, рідко можна було б вивозити, а отже, і ввозити, через відсутність ринку, а тому зовсім не сплачувалися б мита, частину яких тепер утримують.

Ці міркування, здається, достатньою мірою виправдовують повернення мит і до того ж виправдовують навіть у тому разі, якщо при вивезенні продуктів вітчизняного виробництва чи іноземних товарів мито завжди повертається повністю. Щоправда, акцизний дохід у такому разі дещо скоротиться й ще більше скоротиться митний дохід, але це значною мірою відновить природний баланс промисловості, природний поділ та розподіл праці, що завжди більше або менше порушується такими митами.

Однак ці міркування можуть виправдовувати повернення мит у разі вивезення товарів тільки до іноземних і незалежних держав, а не до країн, де наші купці та власники мануфактур мають монополію. Повернення мит, наприклад, у разі вивезення європейських товарів до наших американських колоній не завжди приведе до збільшення вивезення порівняно з тим, що було б без цього. Завдяки монополії, яку мають там наші купці та власники мануфактур, туди часто можна було б, напевно, відправляти ту саму кількість товарів, навіть якби утримувалося все мито повністю. Отже, повернення мит може виявитися чистою втратою в доході від акцизу та митниць, яка не впливає на стан торгівлі або не веде до розширення її обсягу. Наскільки таке повернення мит може бути виправдане як належний засіб заохочення виробництва наших колоній або наскільки самій метрополії вигідно, щоб вони звільнялися від податків, сплачуваних рештою співвітчизників, з’ясується надалі, коли я перейду до питання про колонії.

А втім, завжди слід пам’ятати, що повернення мит корисне лише в тих випадках, коли товари, у разі вивезення яких воно здійснюється, справді вивозять до якоїсь іноземної держави, а не ввозять потай назад до нашої ж країни. Добре відомо, що поверненням деяких мит, а надто мита на тютюн, часто зловживали таким чином і що це багато разів давало привід до ошукання на шкоду як доходові скарбниці, так і чесним торгівцям.




Частина 2 Нерозумність надзвичайних обмежень з інших міркувань | Багатство народів. Дослідження про природу та причини добробуту націй | Розділ V Про премії